Гаранін знову кивнув, цього разу з дуже задоволеним виглядом:
— Докторе Ло, ви ще раз продемонстрували риси, якими, на мою думку, мають володіти Обернені: ваш проект потребує найменшого фінансування порівняно з іншими. Принаймні поки що.
— Якщо це настільки проблематично, то я буду ощадливим у витратах.
— Тоді ви станете улюбленцем і в моїх наступників. Фінанси завжди були складним питанням, а нині — що й казати… Пізніше спеціальний департамент може зажадати додаткових пояснень стосовно вашого запиту. Я думаю, вони здебільшого стосуватимуться облаштування будинку.
— Точно, щодо будинку. Я ледь не забув невеличку, але дуже принципову деталь.
— Лише скажіть.
Ло Цзі повторив гаранінську посмішку й підморгнув так само, як він.
— У будинку має бути комин.
Після поховання батька Чжан Бейхай і У Юе ще раз навідалися до сухого доку, де були остаточно згорнені роботи з будівництва найновішого авіаносця «Тан». Іскри від електрозварювання більше не розквітали на металевому корпусі гіганта, й під полуденним сонцем він здавався майном небіжчика, навіюючи думки про невблаганність часу.
— Він уже мертвий, — уголос подумав Чжан Бейхай.
— Твій батько був одним із найрозумніших і найавторитетніших адміралів флоту. Якби він досі був з нами, все мало б не такий гнітючий вигляд, — відповів У Юе.
— Твоя зневіра базується на суто раціональному типі мислення, принаймні ти можеш логічно обґрунтувати собі самому власні умовиводи. Я не думаю, що хтось зможе насправді знайти для тебе слова, що вселяють надію. У Юе, я тут не для того, щоб вибачатися, — знаю, що ти не гніваєшся за мою доповідь.
— Бейхаю, насправді я хотів тобі подякувати: ти звільнив мене з клітки.
— Повернення у флот для тебе — найкращий варіант. Там ти будеш на своєму місці.
— Я подав рапорт на звільнення з флоту, — У Юе повільно похитав головою. — Що мені там робити? Поточні плани замовлень на будівництво есмінців і фрегатів скасовані. Вакантних посад на кораблях, які досі в строю, знайти неможливо. Сидіти на березі, в штабі? Боже збав. До того ж я поганий солдат. Солдат, який прагне брати участь лише в переможних війнах, не придатний для військової служби.
— Ми не знаємо, що на нас чекає, — перемога чи поразка.
— Однак ти віриш у нашу перемогу, Бейхаю. Насправді я до ревнощів заздрю тобі: ти маєш стрижень. На сьогодні такі віра й переконаність — ледь не диво. Це найвище щастя для військового, й ти справжній гідний син славетного адмірала Чжана.
— І що ти збираєшся робити далі?
— Нічого. Відчуваю, що моє життя скінчилося, — відповів У Юе, вказуючи на «Тан». — Як і в нього, воно добігло кінця, навіть не розпочавшись.
Від доку почувся низький гул, і «Тан», величаво, не квапно, почав рухатися. Щоб звільнити сухий док, прийняли рішення про дочасний спуск на воду цього судна. Далі його підхоплять буксири й відтягнуть до утилізаційного доку, де він знайде вічний спокій. Коли гострий форштевень «Тана» почав різати хвилі у відкритому морі, Бейхай і У Юе почули, як масивний корпус судна вібрує від гніву. Великі хвилі, що здіймалися під величним корпусом, хилитали інші кораблі на рейді порту, й вони, погойдувалися вгору-вниз, ніби кланялися, віддавали останню шану гіганту. «Тан» повільно рухався вперед і, здавалося, тихо радів від насолоди в обіймах моря, яку він усе-таки встиг хоча б раз пізнати після свого нетривалого, незавершеного терміну служби.
Віртуальний світ «Трьох тіл» оповили нічні сутінки. Не було жодного освітлення, крім рідко розкиданих зір, навколо розлилася чорнильна темрява, приховала навіть лінію обрію. Небо й пустка під ним ніби розчинилися.
— Адміністраторе, увімкніть епоху стабільності. Ви ж бачите, що ми намагаємося провести зустріч? — почувся в темряві чийсь голос.
— Я не можу цього зробити, — голос адміністратора, здавалося, лунав просто з небес. — Алгоритм перебігу епох закладений у програмний код, і зміни відбуваються відповідно до розвитку подій у грі. Немає змоги ззовні завдати певний конкретний відтинок часу.
— Тоді пришвидшіть його перебіг до моменту настання тривалої епохи стабільності. Це не відбере багато часу, — підказав уже інший голос.
Світ довкола раптом пришвидшився, Сонце час від часу вигулькувало з-за обрію, й коли незабаром плин часу повернувся до норми, стабільне світило золотими променями пожвавило довколишній краєвид.
— Ось. Тільки не знаю, як довго триватиме ця епоха стабільності, — сказав адміністратор.