Але остання подія припинила всі суперечки: якщо зонд «згас», значить, перестав працювати його двигун, зумисно чи випадково вимкнений. Ще на значній відстані від хмари Оорта зонд почав виконувати маневр для сповільнення: розвернувся двигуном до Сонця. Це дало можливість за допомогою телескопа візуально стежити за його переміщеннями, відштовхуючись від інтенсивності випромінюваного світлового потоку. Тепер, коли світловий слід зник, надалі відстежувати переміщення зонда було неможливо через надто малі розміри — ймовірно, він був не більший за вантажівку, якщо базуватися на даних, отриманих під час його проходження крізь хмару міжзоряного пилу. Навіть у такий потужний телескоп, як апарат імені Фіцроя-Рінгера, неможливо було побачити на поверхні зонда тьмяний відблиск скупого сонячного світла, що досягає пояса Койпера.
— Три флоти тільки й знають, що боротися за політичний вплив і множити своє багатство! А тепер ми ще й ціль загубили… — сердито бурмотів Кен. Він забув, що на ви-могу Робінсона обертання станції вимкнули й усередині панує невагомість, тож через експресивну жестикуляцію ледь не зробив кульбіт у повітрі.
Чи не вперше генерал Робінсон не став на захист честі флотів. Азійський флот відрядив три легкі швидкісні кораблі для спостереження за зондом із близької відстані, але після заявленого представниками інших двох флотів протесту щодо необґрунтованого примату Азійського флоту в перехопленні зонда було скликане спільне засідання. На ньому, попри неодноразові пояснення представників Азійського флоту, мовляв, кораблі належать до класу винищувачів і для досягнення найбільшого прискорення в них демонтовано більшість обладнання й усе озброєння, а екіпаж зменшено до двох осіб, тож ніякого перехоплення не може бути в принципі, — ухвалили рішення відкликати всі кораблі трьох флотів на бази. Проте керівники Північноамериканського та Європейського флотів залишилися непохитними й вимагали, щоб і ці три кораблі повернулися на базу, а на зміну їм були відряджені інші кораблі четвертої, незацікавленої сторони. Якби цього не сталося, кораблі-спостерігачі Азійського флоту вже перебували б недалеко від зонда й вели візуальне спостереження, а отже, втрата телескопом візуального контакту не була б критичною. Проте кораблі спостереження, відіслані з Землі Китаєм і Європейським Союзом, ще не перетнули орбіти Нептуна й не могли зарадити.
— Може… його двигун запустять знову, — висловив припущення генерал. — Його швидкість поки що зависока: не сповільнившись, він не залишиться на сонячній орбіті й пролетить нашу систему наскрізь.
— Ви уявили себе трисоляріанським головнокомандувачем? Можливо, зонд взагалі не планували залишати в Сонячній системі й він має просто пролетіти повз нас! — відповів Кен, і тут йому сяйнула інша думка: — Але ж якщо двигун вимкнено, то й курс змінити неможливо! Ми просто вирахуємо траєкторію руху й відішлемо човник для спостереження у найближчу її точку!
— Ми не маємо достатньо даних для точних розрахунків, — похитав головою генерал. — Це вам не пошукова операція в атмосфері Землі. Мінімальна помилка у швидкості чи траєкторії руху призведе до похибки в сотні тисяч, якщо не мільйони кілометрів. У чорному безмежжі космосу пошуковий корабель не зможе відшукати таку невеличку й тьмяну ціль… Але так чи інакше ми повинні щось придумати.
— А ми тут до чого? Хай флот і вигадує варіанти.
Генерал важко розвернувся в його бік:
— Докторе, ви маєте правильно розуміти, що відбувається: ЗМІ байдуже, що це не наша провина. Функція спостереження за переміщеннями зонда в глибокому космосі покладалася на команду телескопа імені Фіцроя-Рінгера, і якщо ви сподіваєтеся вийти сухим із води, це не вдасться — готуйтеся до гарного цеберка помиїв і на вашу голову.
Кен деякий час мовчки плавав у невагомості перпендикулярно до генерала, аж поки запитав:
— Що ми маємо просто зараз за орбітою Нептуна?
— Флот, напевно, нічого. Земля… — генерал попросив чергового офіцера дізнатися. Незабаром стало відомо, що чотири великі кораблі Організації охорони довколишнього середовища ООН перебувають на орбіті Нептуна. З них на початковому етапі проекту «Туманна парасолька» були запущені три невеличкі розвідувальні кораблі для стеження за переміщеннями трисоляріанського зонда.
— Вони там, аби збирати маслянисту плівку? — запитав Кен і отримав ствердну відповідь.
Поклади маслянистої плівки були відкриті на кільцях Нептуна нещодавно. За надвисоких температур ця плівка перетворюється на газ, який швидко дифундує[67] і згодом у міжзоряному просторі конденсується в наночастинки, перетворюючись на космічний пил. Маслянистою плівкою цю речовину називали через високий ступінь ди-фузності під час переведення в газоподібний агрегатний стан: незначна її частка утворювала безліч космічного пилу, так само, як крихітна краплина олії здатна розтікатися поверхнею води шаром завтовшки в одну молекулу.
До того ж пил, утворений із цієї плівки, мав і ще одну важливу характеристику: на відміну від іншого космічного пилу, масляниста плівка важко розсіювалася під дією сонячного вітру. Саме завдяки відкриттю цієї речовини й стала можлива реалізація проекту «Туманна парасолька». Згідно з ним в результаті ядерних вибухів відбуваються реакції, що призводять до випаровування та дифузії в космічний простір речовин маслянистої плівки з утворенням хмари масляно-плівкового пилу між Сонцем і Землею. Це призводить до послаблення сонячної радіації, що сягає поверхні Землі, отже, дає змогу сповільнити глобальне потепління.
— Пригадую, що в довоєнні часи біля орбіти Нептуна розмістили зоряно-водневу бомбу. Вона досі там? — знову поцікавився Кен.
— Так. Плюс ще якусь кількість прихопили з собою кораблі проекту «Туманна парасолька», щоб видобувати поклади на Нептуні й супутниках. Але скільки їх, я достеменно не знаю.
— Думаю, цього вистачить, — схвильовано мовив Кен.
Як і передбачав Обернений Рей Діас два століття тому, зоряно-водневі бомби, створені для його плану захисту Землі, набули неабиякої популярності, хоча їхнє практичне застосування в Битві Судного дня й залишилося під питанням. Країни, готуючись до міжпланетних воєн людства, виготовили загалом близько 5000 зарядів. Пік виробництва припав на часи Великого занепаду, коли найбільше відчувався брак ресурсів, передусім харчових, і міжнародні відносини були вкрай напруженими, а людство стояло на межі глобальної війни.
Із настаннями нової ери людських відносин потреба цієї жахливої зброї відпала, й хоча формально вона залишилася власністю деяких країн, увесь арсенал, крім незначної кількості зарядів, витрачених на терраформу-вання планет, відіслали на зберігання в космос. Більшість зарядів розмістили по периметру Сонячної системи таким чином, щоби їх можна було використати як додаток до палива космічних кораблів, що вирушають у далекі мандрівки. Але згодом від цієї ідеї відмовилися, тому що процес деактивації й переробки ядерного заряду такої потужності виявився вкрай складним.
— Ви думаєте, це спрацює?! — запитав Робінсон, очі в якого палали. Картав себе за те, що така проста ідея не спала на думку йому самому, й тепер на скрижалі історії потрапить ім'я Кена.
— Ми не дізнаємося, поки не спробуємо.
— Якщо спрацює, то на вашу честь станція імені Фіцроя-Рінгера завжди обертатиметься з такою швидкістю, за якої сила тяжіння дорівнюватиме земній.
— Це найбільший рукотворний об'єкт в історії, — сказав командир космічного корабля «Блакитна тінь», вдивляючись у темну порожнечу космосу. Намагався переконати себе, що бачить хмару пилу, але не бачив нічого.
— Чому вона не сяє на сонці, як хвіст комети? — запитав пілот.