— Ви не можете летіти зі швидкістю, більшою за один відсоток швидкості світла. Не можете дозволити собі не заощаджувати паливо, бо система життєзабезпечення корабля також потребує енергії, а ви плануєте летіти десятиліття чи навіть століття. І за таких умов вас швидко наздоженуть кораблі переслідування.
— Але «Природний добір» досі під моїм командуванням.
— Так, звичайно. І ви чули наше попередження: переслідувачі у вас на хвості, ви не можете знижувати швидкості, аж поки не вичерпається все паливо на борту й не зупиниться робота системи життєзабезпечення. За температури, близької до абсолютного нуля, це перетворить «Природний добір» на корабель-привид. Саме тому переслідувачі не наближатимуться більш ніж на визначену мною відстань. Командири й екіпажі цих суден — професіонали й самі залагодять ситуацію.
— Без сумніву, поділяю вашу думку. Так чи інакше, все вирішиться. Я нестиму відповідальність за свої вчинки, але на даний момент упевнений, що мій вибір курсу «Природного добору» залишається єдиним правильним.
Прокинувшись, Ло Цзі зрозумів, що деякі традиції минулого збереглися: він чув тріскотняву феєрверків. Виглянув у вікно й побачив, що вже розвиднілося, і пустельні безкраї, що під першими променями вранішнього сонця здавалися білосніжними, то тут, то там освітлювалися ще й спалахами після вибухів петард. У двері гучно застукали, й Ши Сяомін, не дочекавшись запрошення, простромив до кімнати розпашіле від хвилювання обличчя та гукнув, щоб Ло Цзі ввімкнув випуск новин.
Ло Цзі останнім часом рідко дивився телевізор. Оселившись у Новому житті-5, він повернувся до звичного для себе способу існування. Відчувши після пробудження шалений драйв сучасного життя, почав цінувати спокій і не бажав каламутити його тихий плин поточними новинами. Він гаяв час, занурюючись у спогади про Чжуан Янь і Ся Ся. Документи на їхнє пробудження вже давно заповнив, але через бюрократичну тяганину та встановлені урядом правила контролю процедури це мало відбутися не раніше, ніж за два місяці.
У випуску новин розповідали, що п'ять годин тому за допомогою телескопа імені Фіцроя-Рінгера земляни отримали нове підтвердження проходження трисолярі-анським флотом наступної хмари міжзоряного пилу. Це сталося вже всьоме за два століття їхнього польоту, тож колись ідеальний стрій кораблів розпався на окремі частини. Упізнати на останньому знімку чітко окреслену «щітку», зафіксовану під час проходження першої хмару пилу, було вкрай складно. Але цього разу, як і під час другої фіксації польоту трисоляріанців, одна зі щетинок помітно виступила вперед. Єдиною відмінністю було те, що, зважаючи на габарити, це вже був не зонд, а повно-розмірний бойовий корабель.
Ще п'ятнадцять років тому помітили, що після розгону в напрямку Сонячної системи кораблі трисоляріанського флоту досягли крейсерської швидкості й почали сповільнюватися. Десять років тому більшість кораблів рухалися ще повільніше, але не цей: він не тільки не скидав швидкості, а й далі прискорювався. Якщо нічого не зміниться, він прибуде до Сонячної системи на п'ятдесят років раніше за решту кораблів.
Зустріч самотнього корабля з усією потугою космічного флоту Землі є актом самогубства, якщо він має стати першим кораблем вторгнення. Отже, можна зробити єдине розумне припущення: це — парламентер. Спостереження за трисоляріанським флотом упродовж більш ніж двох століть дало змогу доволі точно визначити максимальне прискорення для кожного корабля, і згідно з цими розрахунками, авангардне судно не зможе через 150 років сповільнитися достатньо, щоб залишитися в Сонячній системі. Тож таку поведінку можна пояснити лише двома можливостями: або трисоляріани розраховують на допомогу людства в сповільненні корабля, або парламентер відстрелить менший човник, більш здатний сповільнитися, ніж важкий корабель, і залишитися в межах Сонячної системи.
— Але якщо вони хочуть перемовин, то чому б їм не зв'язатися з нами через софонів? — запитав Ло Цзі.
— Це просто пояснити! — схвильовано відповів Ши Сяомін. — У них же зовсім інший спосіб мислення. Ма-ючи прозорі думки, вони гадають, що нам уже відомі їхні задуми!
Хоча пояснення звучало не надто переконливо, Ло Цзі не міг не розділити з Ши Сяоміном відчуття радісного піднесення.
Коли сонце піднялося над обрієм, святкування сягнуло апогею. Навіть цей маленький закапелок світу повнився бурхливими емоціями, але епіцентр веселощів крився в підземних містах, мешканці яких залишили свої листки-будинки на гігантських деревах і висипали на площі та майдани, перетворили їх на бурхливе людське море. Одяг кожного з них виблискував максимально яскраво, складаючи єдину картину безкрайого океану вибухового світла, а на склепінні неба розквітали дивовижні грона віртуальних феєрверків. Час від часу їхні спалахи заступали все небо, яскравістю змагаючись із сонячним світлом.
Наступний випуск новин. Представники уряду постійно наголошували, що поки відсутні конкретні докази готовності Трисоляриса до переговорів. Але останньою новиною було те, що ООН разом із Об'єднаним конгресом флотів скликали екстрене засідання, аби обговорити стратегію ведення переговорів і висунення умов…
Святкування у Новому житті-5 перервали на короткий час, щоби політик, який завітав із міста, мав змогу виголосити промову. Він палко підтримував проект «Світло Сонця» й вирішив не втрачати нагоди та долучити до своїх прихильників ще й пробуджених.
Ініціатором проекту була ООН, яка запропонувала після перемоги людства в Битві Судного дня забезпечити переможеній стороні місце для проживання в межах Сонячної системи. Існувало багато варіантів реалізації плану: від повністю закритої резервації лише для екіпажів розбитого флоту на Плутоні, Хароні й супутниках Нептуна, де навіть за поставок термоядерної енергії та їжі з Землі вижити було б украй складно, — до плану повного переселення усього Трисоляриса на Марс, де умови для життя вважалися найсприятливішими в усій Сонячній системі, за винятком Землі. Решта варіантів виявилися чимось середнім між цими двома, але траплялися й зовсім дивні, як-от повноправна інтеграція трисоляріан у людське суспільство.
«Світло Сонця» отримало широку підтримку як на Землі, так і серед космічних флотів, і значна частина запланованих досліджень завершилася. Подальший розвиток проекту лобіювали численні неурядові організації обох частин людського співтовариства. Водночас пробуджені не поділяли загального захоплення проектом і навіть презирливо називали його прибічників «Дунго»[69].
Тільки розпочавши виступ, оратор негайно наразився на «приязнь» аудиторії: в нього полетіли щойно зібрані фермерські томати. Ухиляючись від зливи овочів, політичний діяч напучував слухачів:
— Я прошу всіх пригадати, що це вже друга за ліком ера гуманізму після епохи Нового відродження! У наш час ми шануємо всі форми життя й цивілізаційні досягнення всіх рас. Ви зігріті світлом цієї ери, хіба не так? Ви, пробуджені, користуєтеся всіма правами нашого суспільства, не відчуваєте жодної дискримінації з нашого боку. І що найважливіше — цей принцип не лише закріплений у Конституції та законах, але й одностайно підтримується всіма членами нашого суспільства. Хіба ви не відчуваєте цього? Трисолярис також є великою цивілізацією Всесвіту, і його право на існування має бути визнане й толероване людським суспільством. «Світло Сонця» — не благодійний проект, а підтвердження прихильності до цінностей цивілізованих людей! Якщо ми… Агов, бовдури, ану робіть свою справу!
Останній вигук оратора адресувався членам його команди, які завзято збирали на сцені фермерські помідори — дорогу їжу в підземному місті. Побачивши цю комедію, пробуджені почали жбурляти на сцену й картоплю з огірками та загасили конфлікт жартами.
Опівдні всі мешканці містечка висипали на вулиці. На центральній площі накрили багатий імпровізований стіл, заставлений численним стравами з місцевих продуктів. Запросили до частування навіть «містера Дунго» із помічниками. Бенкетували аж до заходу сонця, й навіть сутінки здавалися особливо мальовничими: рухливі піщані дюни за межами поселення в помаранчево-червоному світлі призахідного сонця набули незвичного кремового відтінку, перетворилися на переплетіння оголених жіночих тіл…
69
Прим. перекл. Головний герой байки «Чжуньшанський вовк» Ма Чжунсі (1446 – 1512), чиновника й автора часів династії Мін. Герой рятує вовка від мисливців, ховає його в зав'язаний мішок. Натомість звільнений і зголоднілий вовк прагне з'їсти свого рятівника, не пам'ятаючи добра. Суперечку береться розв'язати поважний старий селянин, який обманом — запевняючи, що не вірить, нібито великий вовк поміститься у мішку, — зав'язує того знову та вбиває ударом мотики.