Вечірній випуск новин наново розбурхав уже напівсонну громаду: конгрес ухвалив резолюцію про об'єднання сил усіх трьох флотів — Азійського, Європейського й Північноамериканського — та відрядження флотилії з 2015 бойових кораблів на перехоплення трисоляріанського зонда, який уже перетнув орбіту Нептуна!
Після таких новин святкування поновилося, феєрверк знову освітив нічне небо, але багато хто не приховував роздратування й не скупився на в'їдливі коментарі.
— Оголошувати загальну мобілізацію понад двох тисяч військових кораблів заради одного маленького зонда?
— Це все одно, що рубати курці голову двома тисячами сокир!
— Бити з двох тисяч гармат по одному горобцю! Куди ж це годиться?
— Ну ж бо, зглянеться на ОКФ! Можливо, це виявиться єдиним в історії воєнним маневром проти Трисоляриса.
— О, звісно! Якщо це можна так назвати.
— Та ставтеся до цього як до проведення військового параду для демонстрації міці людського флоту! Ми ж налякаємо Трисолярис до смерті! Вони обов'язково над-зюрять у штани, якщо взагалі до такого здатні.
— Ха-ха-ха!!!
Опівночі з'явилося нове повідомлення про те, що об'єднана ескадра флоту відлітає з баз поблизу Юпітера. Громадянам повідомили: можна буде неозброєним оком побачити це в південній частині неба. Натовп уперше від початку святкування вгамувався — кожен шукав у нічному небі Юпітер. Для багатьох це виявилося непростим завданням, але зрештою за допомогою підказок астрономів із телевізійної передачі всі знайшли крапку, що світилася у південно-західній частині неба. Світло від випромінювання двигунів поки долало відстань до Землі, що дорівнювала п'яти астрономічним одиницям. За 45 хвилин Юпітер у нічному небі раптово пояскравішав, затьмарив світло Сиріуса й перетворив планету на найяскравіше небесне тіло. Поступово від Юпітера почала віддалятися яскрава зоря, ніби душа вилітала з планети. Яскравість газового гіганта поверталася до звичних показників. Зоря повільно рухалася, щораз далі від Юпітера — флот прискорювався, прямував назустріч зонду.
Майже одночасно до Землі долетів і сигнал прямої трансляції з юпітеріанських баз: дві тисячі маленьких сонць на тлі чорнильної темряви космосу вишикувалися в прямокутник! Вони постали серед вічної ночі Всесвіту, нагадуючи людям рядки Святого писання: «І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло»[70]. Здавалося, що не сяйво двох тисяч сонць охопило Юпітер і його супутники, а незгасне полум'я. Атмосфера планети під дією опромінення двигунів так іонізувалася, що розряди блискавок спалахували над половиною її поверхні, перетворивши газове море на електричну ковдру. Кораблі й далі прискорювалися, не порушуючи ідеального прямокутника, й світіння від двигунів палало яскравіше за Сонце.
Із потугою грозового фронту флот поринав у глибини космосу, демонструючи Всесвіту велич гідності й незламності людського духу. Саме тепер сталося остаточне його звільнення. Цей звитяжний дух пригнічувався впродовж двох століть від часу першого знімка, що підтверджував рух трисоляріанського флоту в напрямку Землі. Здавалося, цієї миті всі зорі Чумацького Шляху, підкреслюючи урочистість моменту, зумисне потьмянішали, дали змогу Людині, яка поєднала в собі Божу й земну сутність, гордо зробити крок уперед перед Всесвітом.
Усі довкола плакали від радості й усвідомлення історичної значущості моменту, який провіщав славетне продовження людства в далекому майбутньому. Здавалося, кожен був щасливий і пишався приналежністю до роду людського.
Але не всі поділяли загальне захоплення — й Ло Цзі був одним із таких. Він переводив погляд з одного щасливого обличчя до іншого, аж поки не вгледів Ши Цяна, який спокійно курив біля широкоекранного голографічного телевізора й споглядав святкування з поблажливістю відлюдника.
Ло Цзі підійшов до нього.
— Що ти взагалі…
— А, вітаю, друже! Хтось же має бути напоготові, — відповів Да Ши, не відриваючи погляду від натовпу, що вирував перед ним — Загальна радість легко перетворюється на горе, й зараз, до речі, саме така мить. Як-от вранішній виступ нашого недолугого політика: якби я своєчасно не розпорядився принести помідорів, його закидали б камінням. І хтозна, чим би все це скінчилося.
Ши Цяна нещодавно призначили керівником муніципальної поліції Нового життя-5. Такий кар'єрний злет пробудженого здавався трохи дивним, адже громадянину Азійського флоту, а не Китаю, отримати призначення на державну посаду було вкрай важко. Але його роботу одноголосно схвалили мешканці містечка, тож експеримент вважався вдалим.
— Та й за вдачею я не схильний до того, щоби піддаватися загальним настроям, — резюмував Да Ши й поплескав Ло Цзі по плечі: — Та й ти, друже мій, теж, як бачу.
— Атож, — кивнув Ло Цзі. — Я завжди жив сьогоденням. Де я і де те майбутнє? Тим паче, аж таке далеке. Але без моєї згоди мене запхали в рятівники людства, тож тепер маю право на своєрідну компенсацію за моральну травму. Віриш чи ні, Да Ши, а я піду спати. Нарешті зможу заснути спокійно.
— Може, спочатку привітаєшся зі своїм колегою? Той хлопець нещодавно приїхав, і йому перемога людства може здатися не такою приємною, як тобі.
Приголомшений Ло Цзі глянув, куди вказував Да Ши, та з подивом упізнав ще одного колишнього Оберненого, Білла Гайнса! Змарнілий, із посірілим обличчям, він стояв недалечко й, здавався зануреним у транс, але вийшов з того стану, щойно впізнав Ло Цзі. Чоловіки тепло привіталися, обійнялися, й Ло Цзі відзначив, як усім тілом тремтить Гайнс, ніби його б'є пропасниця.
— Я приїхав побачитися з вами, — мовив Гайнс. — Тільки ми двоє — непотріб, викинутий на звалище історії, — можемо зрозуміти проблеми один одного. Але побоююся, що тепер навіть ви не зрозумієте мене.
— А що з Кейко?
— Пам'ятаєте кімнату для медитацій біля зали засідань у будівлі Штаб-квартири ООН? — запитав Гайнс. — Вона вже давно була покинута й відвідувалася лише випадковими туристами… Там ще лежала брила залізної руди, пригадуєте? От на ній вона й укоротила собі віку — зробила сепуку.
— Овва…
— Перш ніж померти, Кейко прокляла мене: сказала, що моє життя буде гіршим за смерть, бо мій розум запечатаний зневірою, тимчасом як людство перемагає. Це слушна думка — нестерпні відчуття, ви не уявляєте, як мені зле. Звичайно, я щасливий з огляду на останні події, але десь глибоко в серці не годен повірити в це до кінця. У моєму розумі неначе б'ються двоє гладіаторів, і жоден не хоче визнавати поразки. Ви знаєте, це значно складніше, ніж зневіритися в тому, що вода сама по собі отруйна. Разом із Ши Цяном вони знайшли Гайнсові кімнату для ночівлі, й Ло Цзі повернувся до себе та незабаром заснув. У снах він знову гуляв разом із Чжуан Янь і дитиною. Прокинувся вже завидна; з вулиці ще долинали звуки святкування.
«Природний добір» мчав від Юпітера в напрямку орбіти Сатурна: його швидкість дорівнювала одному відсотку швидкості світла. За кормою тануло Сонце, поступово зменшуючись до розміру далекої зорі, хоча все одно поки залишалося найяскравішим світилом у космосі. Попереду виблискував незвіданий Чумацький Шлях. Корабель прямував десь до сузір'я Лебедя, проте сторонньому спостерігачеві здавалося б, що «Природний добір» радше стоїть на місті — відстань стирала будь-які докази руху. Та й з борту корабля все мало такий вигляд, немов далеке вже Сонце й Чумацький Шлях перебувають у стані вічного спокою, а плин часу, здавалося, зупинився навіки.
— Ви програли, — сказала Дунфан Яньсюй.
Усі члени екіпажу, крім неї та Чжана Бейхая, перебували в стані глибоководного занурення. Чжан Бейхай досі ще не полишав свого замкненого сферичного відсіку, і жінка не могла ввійти. Не мала іншої ради — мусила говорити з цим упертюхом через інтерком. Крізь прозору частину перегородки вона бачила: людина, яка викрала найпотужніший військовий космічний корабель у історії людства, мовчки висить посеред відсіку, нахилившись до нотатника, щось старанно в нього записує. Дані на голографічній панелі керування свідчили, що корабель у стані очікування активації режиму двигунів «повний уперед 4», тож знову прискорити корабель до максимуму можна було, натиснувши єдину кнопку. Навколо Чжана Бейхая плавали кілька неприбраних кульок рідини для глибоководного занурення. У своєму вже висохлому й зіжмаканому однострої чоловік здавався ще дужче стомленим і дуже постарілим.