Чжан Бейхай ніяк не відреагував на слова капітана «Природного добору», натомість і далі щось ретельно занотовуючи.
— Кораблі переслідування зараз на відстані мільйона й двохсот тисяч кілометрів від нас, — вела далі Дунфан Яньсюй.
— Я знаю, — відповів Чжан Бейхай, не підіймаючи погляду. — Ви вчинили розважливо, залишивши решту екіпажу в стані глибоководного занурення.
— Це єдине правильне рішення, адже команда може збуритися й почати трощити двері до вашого відсіку, а ви з переляку натиснете кнопку й розпочнете прискорення до повної тяги, яке всіх уб'є. Саме з цих міркувань кораблі переслідування й не вдаються до спроб наближення.
Чжан Бейхай перегорнув сторінку й знову почав писати.
— Але ж ви цього не зробите, чи не так? — тихо запитала Дунфан Яньсюй.
— Ви й подумати не могли, що я зроблю те, що зробив, — він знову помовчав кілька секунд: — Люди мого часу мислять інакше, не так, як ви.
— Але ми вам не вороги.
— Не існує вічних ворогів чи друзів. Вічний лише обов'язок.
— Тоді ваші песимістичні погляди на результат військових дій абсолютно незрозумілі. Особливо зараз, коли Трисо-лярис виявив бажання вступити в процес перемовин, а об'єднаний флот вилетів на перехоплення трисоляріанського зонда. Війна вочевидь закінчиться перемогою людства.
— Я бачив новини…
— І все одно вважаєте зневіру та втечу правильним вибором?
— Так.
Дунфан Яньсюй розпачливо похитала головою:
— Ваш спосіб мислення справді відрізняється від нашого. Ви, наприклад, від початку знаєте, що ваш план не може виявитися успішним: «Природний добір» заправлений паливом лише на одну п'яту, тож, без сумніву, нас рано чи пізно наздоженуть.
Чжан Бейхай відклав олівець і глянув на неї крізь прозору перегородку. Погляд був спокійний і тихий, ніби вода.
— Ми з тобою солдати, але знаєш, яка між нами різниця? Ви будь-що робите, аналізуючи можливі наслідки передусім для себе, а солдати мого часу виконують накази не замислюючись, бо їх так учили. У мене був єдиний шанс, і я ним скористався.
— Це ви так себе переконуєте, що вчинили правильно?
— Ні, Дунфано. Я й не сподіваюся, що ти мене зрозумієш — нас відділяють два непрості століття.
— Але ви вже виконали свій обов'язок, проте вашим ескапістським задумам не судилося здійснення. Тож ліпше визнайте поразку та здайтеся.
Чжан Бейхай обдарував Дунфан Яньсюй усмішкою і знову схилився над записником:
— Ще не час. Я маю занотувати все, що відбулося зі мною, а також найважливіші події останніх двох століть. Упродовж наступних двохсот років ця інформація виявиться дуже корисною для деяких людей, здатних мислити тверезо.
— Ви можете просто надиктувати комп'ютеру.
— Дякую, але я звик писати від руки. Та й папір надійніший за базу даних. Не хвилюйтеся, я беру всю відповідальність на себе.
Дін Ї глянув у великий ілюмінатор «Кванта». Хоча голографічний монітор у сферичній каюті міг дати чіткішу картину того, що відбувається зовні, йому за старою звичкою більше подобалося все бачити навіч. Здалося, що він летить гігантською лискучою площиною — таким яскравим було сяйво двох тисяч маленьких сонць, а його вже посивілу чуприну мовби залило рідким полум'ям. За дні, впродовж яких об'єднаний флот перебував у польоті, він уже не вперше милувався цим видовищем, але щоразу велична картина по-новому хвилювала — аж до щему в серці.
Насправді кораблі вишикувалися прямокутником не лише для демонстрації величі й потуги, а й із суто практичних міркувань: якби вони рухалися у звичному морському кільватерному строю з шаховою побудовою, випромінювання двигунів негативно впливало б на кораблі, які йшли позаду. Натомість у прямокутній формації вони тримали між собою дистанцію в 20 кілометрів, і хоча в середньому кожен був у три-чотири рази більший за авіаносець, на такій відстані сусідні кораблі все одно мали вигляд крапок на обрії. І якби не випромінювання термоядерних силових установок, довести їхню присутність у космосі було б украй складно.
Таке щільне шикування кораблів використовувалося лише під час церемоніальних оглядів, парадів та урочистостей. Звичайний похідний ордер передбачав рух на відстані 300-500 кілометрів між кораблями, а не 20, як нині — все одно що тертися бортами в океані. Багато офіцерів усіх трьох флотів виступали проти аж такого щільного похідного строю, але звичне шикування передбачало певні політичні тонкощі.
По-перше, доводилося зважати на забезпечення всім рівних можливостей для участі у воєнних діях. Якщо рухатися звичним похідним строєм, то навіть за умови наближення до зонда на найменшу припустиму відстань кораблі з країв у кожному осередку залишаться за десятки тисяч кілометрів від цілі. А якщо в процесі захоплення зонда зчиниться бій, більшість кораблів ніяк не зможуть взяти участь у битві, й уся слава дістанеться небагатьом щасливцям.
Але й кожен із трьох флотів не міг віддати команду роззосередитися й перешикуватися у свої бойові формації, адже зчинилася б штовханина й почалися суперечки за найвигідніші місця в перших рядах. Тож не лишалося нічого іншого, як рухатися в ультращільному парадному шикуванні, яке забезпечувало всім кораблям можливість опинитися на дистанції ведення вогню по зонду.
І ще однією причиною використання парадового строю стало спільне бажання ООН і ОКФ справити сильне враження не стільки на трисоляріанців, скільки на людство загалом. Обидві сторони розраховували, не надто ризикуючи, отримати чималі політичні дивіденди від цієї грізної картини, позаяк основні сили супротивника ще перебували на відстані двох світлових років.
«Квант» ішов у куті прямокутної формації, тому Дін Ї міг осягнути поглядом більшість кораблів об'єднаного флоту. Після перетину орбіти Сатурна флот розпочав процес сповільнення, й усі кораблі розвернулися двигунами вперед для гальмування. Тепер, коли флот вийшов на заплановану відстань від трисоляріанського зонда, двигуни знову спрямували кораблі до Сонця, а відносну швидкість між флотом і ціллю вирівняли до нуля для можливості перехоплення.
Дін Ї затиснув зубами люльку. У цю епоху вже не вирощували тютюну, тож усе, що залишалося, — втягувати чисте повітря. За два століття з прокуреної люльки ще не вивітрився запах диму, проте він став уже надто невиразним, як і пам'ять про минуле.
Дін Ї прокинувся сім років тому й відтоді викладав фізику на кафедрі Пекінського університету. Минулого року він офіційно звернувся до ОКФ із проханням про включення його до складу наукової групи, щоб стати першою людиною, яка розпочне вивчення трисоляріан-ського зонда після перехоплення. Попри неабиякий авторитет старого професора, йому відмовили, і Дін Ї вдався до шантажу: заявив, що вчинить самогубство на очах командувачів усіх трьох флотів. Зважаючи на його значні заслуги перед людством, командування переглянуло рішення та включило Дін Ї до складу групи.
Насправді ж вибір першої людини, яка вступить у контакт із зондом, також був непростим завданням, бо це означало й перший контакт із Трисолярисом. Базуючись на принципі справедливості, який уже застосовувався під час обрання способу шикування кораблів для перехоплення, жоден із трьох флотів не міг отримати такий привілей одноосібно, проте відрядження представників кожного з них означало певні операційні й технічні проблеми та могло призвести до несподіваних ускладнень. Саме з цих міркувань прийняли варіант із залученням незалежного фахівця — і тут у пригоді стала кандидатура Дін Ї.
Його участь у місії остаточно узгодили ще з однієї причини, якої ніхто не збирався йому пояснювати: ані ОКФ, ані ООН не були впевнені, що операція з перехоплення зонда пройде успішно й він не самоліквідується за першої спроби контакту або відразу по захопленні. Тому всі дані, які можна отримати лише за допомогою візуального огляду й первісного контакту, надзвичайно високо цінувалися. Дін Ї як найстарший професор фізики, першовідкривач макроатомів і координатор прориву в технології термоядерного синтезу, здавався найліпшою кандидатурою для проведення таких спостережень. У будь-якому разі він ризикував життям з власної волі й у вісімдесяти-трирічному віці. Зі своїм неймовірним життєвим досвідом цей чоловік мав повне право робити, що йому заманеться.