— Дякую. Але я вас прошу не залишати каюти й не відчиняти дверей: зараз екіпаж корабля прокидається зі стану глибоководного занурення, й люди можуть бути не в доброму гуморі. Спалахи агресії нам ні до чого.
— Вони пустять мене дошкою? — посміхнувся Чжан Бейхай. Побачив подив у очах Дунфан Яньсюй і пояснив: — О, цей вид страти практикували середньовічні пірати. Якщо традицію відродять, мені як злочинцю доведеться пройти дошкою в глибини космосу… Що ж, самотність нітрохи не бентежить мене.
Човник, що відчалив від «Кванта», здавався таким само крихітним на тлі корабля-матки, як і самотній автомобіль, що виїздить за межі мегаполіса. Випромінювання з його двигуна освітлювало крихітну частину гігантського корпусу «Кванта», ніби тендітна свічка жевріла десь під височезною скелею. Він повільно виринув із тіні материнського корабля на світло Сонця, й сопло двигуна тепер скидалося на самотнього світляка, що прямує до Краплини за тисячу кілометрів.
Екіпаж складався з чотирьох осіб: окрім Дін Ї та Сіцзи, до нього входили майор від Європейського флоту й підполковник — від Північноамериканського.
Крізь ілюмінатор човника Дін Ї роздивлявся вишикува-ну об'єднану ескадру, що поступово віддалялася й танула вдалині. Розташований у куті «Квант» досі вражав своїми розмірами, але вже наступний у лінії бойовий корабель «Хмара» виявився надто далеко навіть для того, щоб розгледіти його обриси. Решта кораблів ескадри виднілися лише як низки світлих цяток. Дін Ї знав, що кораблі виши-кувані прямокутником зі сторонами 100 на 20 кораблів, і ще понад десяток човнів маневрують навколо формації. Він глянув на довшу сторону прямокутника й зміг нарахувати лише тридцять крапок-кораблів, що витягнулися на 600 кілометрів. Коротка сторона мала той самий вигляд: найвіддаленіші кораблі, які можна було розгледіти, здавалися ледь помітними розмитими плямами, й на тлі слабкого сонячного світла їх важко було відрізнити від зірок. Лише коли всі кораблі ескадри вмикали двигуни, вони ставали помітними для неозброєного ока.
Дін Ї уявив собі флот у вигляді матриці 100 на 20 посеред безкрайого простору. Створив поряд іншу матрицю, перемножив вертикальні елементи однієї з горизонтальними іншої та навпаки. Отримав нову, більшу, матрицю й несподівано відчув, як їй протистоїть одна крихітна точка в просторі: Краплина. Йому не до вподоби була така екстремальна неврівноваженість, математична асиметрія, тож спроба відволіктися на розумову гімнастику провалилася.
Коли відчуття перевантаження зникло, Дін Ї повернув голову, щоб поговорити із Сіцзи, яка сиділа поряд.
— Дитино, а ти часом не з Ханчжоу?
Сіцзи дивилася прямо перед собою, силкуючись розгледіти «Богомола», до якого залишалося ще кілька сотень кілометрів. Повернувшись до Дін Ї, вона похитала головою.
— Ні, професоре Дін, я народилася вже у розташуванні Азійського флоту. Не знаю, чи вказує моє ім'я на приналежність до Ханчжоу[71]. Але я там була — гарна місцина.
— Гарною вона була за наших часів. Тепер славетне Західне озеро правильніше називати Пустельним, та й те зникає… Однак хоча цілий світ нині майже перетворився на пустелю, він досі зберігає красу Півдня з його вродливими жінками, схожими на чисті потоки… — Дін Ї зітхнув і подивився на Сіцзи в ореолі світла далекого Сонця, що м'яко лилося з ілюмінаторів на її чисте, вродливе обличчя. — Дитино, коли дивлюся на тебе, пригадую ту, кого я колись кохав. Вона також мала звання майора й була хоч і не такою високою, але теж дуже вродливою…
— Професоре Дін, ми зараз на відкритому каналі зв'язку, що транслюється в прямому ефірі, — м'яко зауважила Сіцзи, так само вдивляючись уперед у пошуку обрисів «Богомола».
— Це нічого. Зараз усі — і флот, і Земля, — надто знервовані, тож трішки відволіктися не зайве, — відповів Дін Ї.
— Професоре Дін, ви молодець, — із першого ряду крісел до нього повернувся підполковник Північноамериканського флоту.
— У ті часи у вас, напевно, були закохані чимало дівчат, — Сіцзи глянула на Дін Ї. Справді, не завадило б трохи розслабитися перед виконанням місії.
— Можливо, але я на це не зважав. Не цікавили мене закохані дівчата. Самому було цікавіше закохати в себе когось, а не отримувати все й відразу.
— У цю епоху небагато людей захотіли б морочити собі голову проблемами й тим, щоби піклуватися про інших.
— О… ні, ні. Я зазвичай не надто надокучав своїм обраницям. Поділяю думку Ґете: «А навіть якщо я тебе кохаю — що тобі з того?»[72]
Сіцзи засміялася, проте не сказала нічого.
— Ет, хотів би я так само ставитися й до фізики! Найбільше в житті сумував через осліплення науки софона-ми. Але можна поглянути на це й з іншого боку, неупе-реджено: якщо ми вивчаємо закони світобудови, то що з того світобудові? Можливо, колись людство чи якась інша розумна форма життя аж так досконало вивчить світобудову, що зможе не тільки змінити власне сприйняття реальності, а й переформатувати Всесвіт. Усі галактики й скупчення зірок перетворяться на тісто у вправних руках пекаря, який зможе надати їм будь-яких форм. Але що й із того? Закони, які правлять світом, і тоді не зміняться. Буття залишиться назавжди незмінним, юним, ніби пам'ять про далеке кохання… — завершуючи фразу, Дін Ї вказав на блискучий Чумацький Шлях, що виднівся крізь ілюмінатор. — Коли я думаю про це, то забуваю всі турботи й нещастя.
Підполковник похитав головою, підсумовуючи почуте.
— Професоре Дін, ваше порівняння краси з водою справді чудове.
Дін Ї більше не озивався до Сіцзи, й на борту човника запала тиша. Незабаром в ілюмінаторі з'явилася світла плямка — такий вигляд мав «Богомол» із двохсоткіломе-трової відстані. Човник зробив гальмівний маневр — розворот на 180° — і почав сповільнюватися.
Об'єднана ескадра флоту тепер виявилася прямо по курсу на відстані 800 кілометрів — украй мізерній за мірками космосу, — але вже навіть із такої відстані величезні бойові кораблі мали вигляд ледь помітних цяток. Лише завдяки компактному розташуванню в неприродно правильній формації флот можна було ідентифікувати на тлі зоряного неба. Прямокутне шикування скидалося на тенета ловця, накинуті на Чумацький Шлях, так різко його логічна побудова контрастувала з хаосом зірок. З цієї відстані міць кожного окремого корабля вже не відчувалася, але з'явилося усвідомлення потужності всього строю флоту. Зараз екіпажі кораблів і населення далекої Землі припали до екранів, не відриваючись від трансляції з камер, розташованих на човнику, тож усі чудово розуміли, про що говорив Дін Ї.
Ледь устигли позбутися відчуття перевантаження після процесу гальмування, як у бічному ілюмінаторі вигулькнули обриси «Богомола». Це сталося так раптово, що екіпаж човника відчув себе глядачами виступу космічного ілюзіоніста. Процес стикування також не зайняв багато часу. «Богомол» був безпілотним кораблем без можливості герметизації внутрішніх відсіків, тому для переходу на його борт екіпажеві довелося надягати легкі скафандри. Отримавши останні настанови від штабу флоту, вони один за одним пролетіли крізь систему шлюзів у нутро «Богомола».
«Богомол» мав єдиний вантажний відсік сферичної форми, й Краплина висіла точно посередині. Порівняно із зображенням, що передавалося на «Квант», колір зонда помітно змінився — він втратив срібний блиск, потьмянів. Вочевидь зовнішній вигляд Краплини залежав від навколишнього середовища, бо її безбарвна поверхня лише віддзеркалювала зовнішні об'єкти. У вантажному відсіку містилося чимало розмаїтого механічного начиння й обладнання; вінчала «колекцію» гідравлічна рука-маніпулятор, що в складеному вигляді зайняла своє місце біля люка у верхній частині безпілотного човника. Попід стінами в різних частинах відсіку валялося ще кілька зразків астероїдних порід. Бездоганна краса Крапли-ни, що левітувала серед усього цього, різко контрастувала з прагматично-функціональним приміщенням і варварською мішаниною з механізмів та уламків скельних порід, підкреслюючи разючий розрив між витонченими технологіями трисоляріан і недолугими досягненнями людства.
— Сльоза Божої Матері, — видихнула Сіцзи.
Її слова, що ширилися Всесвітом зі швидкістю світла, спочатку почули на флоті, а за три години їм відгукнулися й серця людей Землі. Усі члени команди «Богомола» — підполковник, майор і Сіцзи — були звичайними людьми, які з примхи долі опинилися в центрі уваги всього людства, бо цей момент мав вирішальне значення в історії земної цивілізації. І ось тепер, опинившись аж так близько до Краплини, кожен з них відчув одне й те саме: ворожість до далекої цивілізації поступалася місцем бажанню налагодити взаєморозуміння та знайти щось спільне. Справді, в цьому холодному безмежному Всесвіті відшукати схожу вуглецеву форму життя, що потребує мільярдів років для зародження, — просто диво. І хоча нас розділяє простір і час, люди кожної з двох цивілізацій здатні до любові й прихильності, а це сильніше за будь-які відстані й довгі космічні століття. Ця Краплина — вияв любові, що зможе подолати ворожнечу між нашими світами. Очі Сіцзи наповнилися слізьми, й за три години від її слів заплакали три мільярди людей на Землі.
71
Прим. перекл. Сізци — варіант імені Сі Ши( 西施 ; Xī Shī) — однієї з найвідоміших чотирьох красунь стародавнього Китаю. За переказами, краса Сі Ши була такою неймовірною, що коли вона перехилялася з балкону, щоб спостерігати за рибою в ставку, та, засліплена її вродою, забувала, що вміє плавати, й тонула. Західне озеро (також відоме як Сіху) в Ханчжоу вважається реінкар-нацією Сі Ши.