Космічний простір на місці поля бою оповила тиша. Металева хмара вистигла в неживому холоді, й червоне світіння згасло. Хмара злилася зі звичною темрявою Всесвіту. Пізніше, під дією сили тяжіння Сонця, вона припинила розширення, натомість почала видовжуватися, аж поки не витягнулася в смугу, яка за два роки перетворилася на вкрай тонке металеве кільце навколо Сонця — ніби мільйонам заблуканих душ призначено довіку поневірятися серед вічного холоду міжпланетного простору Сонячної системи.
Лише один трисоляріанський зонд зміг перетворити на пил увесь людський флот, а за три роки до Сонячної системи мали прибути ще дев'ять. Десять зондів разом не складуть і 1/10000 розміру трисоляріанського бойового корабля, а тисяча таких кораблів щомиті наближається до Землі.
А навіть якщо я тебе знищу — що тобі з того?
Прокинувшись, Чжан Бейхай подивився на годинник: він проспав 15 годин. Це був найдовший сон, який він собі дозволив за все життя, якщо, звісно, не враховувати двох століть у гібернації.
Зараз уперше в житті він залишився наодинці з собою.
У минулому, навіть літаючи без жодного супроводу в нескінченному космічному просторі, не відчував самотності, бо за ним стежили батькові очі. Чжан Бейхай звик до цього погляду, що став таким само звичним, як світло Сонця й мерехтіння зірок. І ось тепер батько перестав дивитися на нього.
«Час піти» — сказав він собі. Оглянув однострій, пересвідчився, що ніде не пом'ялося, що не скуйовдилося волосся — сон у стані невагомості мав свої переваги. Зрештою ще раз обдивився сферичну каюту, в якій місяць прожив у самоізоляції. Далі Чжан Бейхай відчинив двері й вилетів назовні. Він був готовий спокійно зустрітися з натовпом, який палав люттю, зі зневажливими поглядами, почути жорстокий осуд і дізнатися про остаточний вирок… А потім, як і належить солдатові, який виконав до кінця свій обов'язок, зустріти все, що йому судилося. Хоч би що сталося далі — йому не забракне сили волі, аби гідно й мужньо прийняти присуд власної долі.
Коридор виявився порожнім.
Чжан Бейхай повільно рухався вздовж стін, відчиняв двері до кают обабіч коридору. Всі на перший погляд нічим не відрізнялися від його власної: той самий сліпучо-білий сферичний простір, схожий на очне яблуко без зіниці. Довкола не помітив жодного робочого інформаційного вікна — мабуть, бортову комп'ютерну систему перезапустили або певним чином обмежили доступ до неї.
Чжан Бейхай пригадав фільм, який дивився у молоді літа: герої опинилися всередині кубика Рубика, що складався з безлічі однакових кімнат кубічної форми. Кожна містила приховану смертельно небезпечну пастку. Ті люди насилу перебиралися з однієї кімнати до іншої, цьому не було кінця-краю…
Раптом його невимовно здивував хід власних думок: свобода мислення впродовж двох століть була неприпустимою розкішшю. І ось тепер, по завершенні місії всього свого життя, він мав право насолоджуватися неквапним плином думок.
Повернув за ріг і опинився у теж порожньому, але трохи довшому коридорі. З перегородок лилося м'яке рівне світло, що створювало ілюзію викривлення простору, перетворюючи його з тривимірного на плаский і максимально стиснутий. Двері до сферичних кают обабіч коридору залишилися прочиненими й демонстрували однаковий білий інтер'єр типових приміщень.
«Природний добір» здавався покинутим. Цієї миті в очах Чжана Бейхая гігантський корабель, у череві якого він опинився, перетворився на величезний, але вкрай сконцентрований символ, метафору, що вмістила в собі певний базовий закон, досі прихований блискітками реальності. Йому привиділося, що ці ідентичні білі сферичні каюти заповнюють і весь простір, якому немає кінця, а цілий Всесвіт складається з таких білосніжних сфер.
Спала думка про те, що все навколо — голограма.
Кожна така сферична каюта має доступ до всіх систем управління «Природного добору», тому з точки зору інформатики кожна і є «Природним добором». Тож увесь корабель ніщо інше як голограма. Він нагадував металеву насінину, що несла в собі всю інформацію про людство. І якщо вона зможе прорости десь у Всесвіті, цілком вірогідно, там і постане до життя нова людська цивілізація. Частинка несе в собі інформацію про ціле, тож може статися, що й людство загалом — одна велика голограма.
Початковий задум провалився — не вдалося розкидати насіння в різні боки; й ця думка краяла серце. Але не почувався винним: він виконав свій обов'язок від початку до кінця. Чжан Бейхай подумав, що й сам Всесвіт може виявитися голограмою. Кожна точка містить усе суще, тож навіть якщо залишиться бодай один атом на цілий Всесвіт — він існуватиме.
Раптом його опанувало всепроникне прозріння. Таке саме відчув Дін Ї по інший кінець Сонячної системи десять годин тому, в останню мить вивчення поверхні Краплини, коли Чжан Бейхай ще спав.
Він дійшов до кінця коридору, відчинив двері й опинився в найбільшому приміщенні на кораблі. Три місяці тому вперше ступнув у цей ангар, коли заходив на борт «Природного добору». Як і тоді, у центрі приміщення вишикувалися в каре всі офіцері й солдати, проте цього разу їх було значно більше, й шикувалися вони в три яруси. Дві тисячі членів екіпажу «Природного добору» були тут, і Чжан Бейхай помітив, що лише вони справжні; решта, службовці нижнього та верхнього ярусів, виявилися голограмами.
Голографічні зображення належали членам екіпажів чотирьох кораблів-переслідувачів, а перед квадратним три-рівневим шикуванням особового складу стояли шерегом п'ять полковників включно з Дунфан Яньсюй — капітани всіх кораблів. За винятком останньої, всі також були голограмами, що транслювалися з кораблів-переслідувачів.
Чжан Бейхай заплив до ангару під уважними поглядами п'яти тисяч пар очей. У очах не читалося: «Ти — зрадник».
Капітани по черзі почали вітати новоприбулого:
— «Синій простір», Азійський флот!
— «Ентерпрайз», Північноамериканський флот!
— «Глибокий космос», Азійський флот!
— «Вищий закон», Європейський флот!
Останньою відсалютувала Дунфан Яньсюй:
— «Природний добір», Азійський флот! Пане, п'ять кораблів зоряного класу завдяки вашим діям врятовані для всього людства, — все, що залишилося від об'єднаного флоту. Тож приймайте командування!
— Там повний колапс! Місто опанував хаос! Людей охопив масовий психоз! — Ши Сяомін щойно повернувся з підземного міста. — Усеньке місто збожеволіло, там казна-що коїться!
На засідання адміністрації округу прибули представники з усіх навколишніх містечок, населення яких на дві третини складали пробуджені. Тепер розрізнити, хто тут хто, можна було без проблем. Хоча всі й почувалися пригніченими, пробуджені все-таки здатні були до певної міри себе опанувати. Що ж до сучасників, то тут усе навпаки — здавалося, що кожен за крок від нервового зриву. Від початку засідання вже не раз давали волю емоціям, і розповідь Ши Сяоміна остаточно позбавила їх решток самовладання. У керівника адміністрації округу ще не висохли сльози, але він уже знову ними вмився й зі стогоном упав навколішки. Це саме зробили й кілька інших посадовців. Раптом чи-новник-освітянин істерично засміявся, у відповідь дехто почав гарчати, ніби від болю, хапати зі столу чашки та жбурляти на підлогу…
— Ану цитьте! — тихо, але владно мовив Ши Цян.
Чиновники всіх мастей спробували себе опанувати, а керівник із ще кількома, так само вмитими слізьми, намагалися стримати ридання.
— Як діти, їй-бо, — Гайнс несхвально похитав головою.
Його запросили на засідання як представника громадськості. Він був, напевне, єдиним, хто безумовно виграв від знищення флоту. Нарешті реальність вже не вступала в протиріччя з його переконанням, встановленим ментальною печаткою, і він, хоч як це дивно, був у доброму гуморі. Досі його безперервно гнітили важкі думки, мучили докори сумління, душу ятрили постійні сумніви стосовно майбутнього тріумфу людської потуги. Зрештою це ледь не вилилося у тяжкий психічний розлад. Гайн-са шпиталізували до найкращої лікарні міста, де навіть світила психіатрії не змогли йому допомогти. Але вони запропонували доволі дивну терапію, яку Ло Цзі з місцевою адміністрацією заходилися втілювати в життя. Як у оповіданні «Облога Берліна» Альфонса Доде чи старому кінофільмі часів золотої ери людства «Ґуд бай, Ленін!», вони заповзято заходилися облаштовувати для пацієнта вигадану реальність, у якій людство зазнало поразки.