Коли Гайнс повернувся з лікарні, вони перетворили його помешкання на оплот зневіри. На щастя, технології віртуальної реальності сягнули піку свого розвитку, й створення подібної ілюзії не склало жодних проблем. Щодня Гайнс переглядав випуски новин у супроводі найреалістичніших 3D-зображень, що готувалися персонально для нього. Він побачив, як частина трисоляріанського флоту прискорюється та досягає Сонячної системи раніше запланованого часу; в битві поблизу пояса Койпера об'єднаний флот людства зазнає відчутних втрат і змушений відступати до орбіти Нептуна. Але втримати натиск не вдається і там, тож рештки об'єднаного флоту мусять зайняти оборону біля Юпітера, де зав'язуються важкі, криваві бої…
Працівник системи охорони здоров'я округу, відповідальний за створення й підживлення цього сфаль-шованого світу, сам неабияк інтегрувався до вигаданої реальності. І коли сталася справжня катастрофа, саме він перший зліг із нервовим зривом. Раніше, щоб якнайкраще підігнати хід подій до думок і переконань Гайнса, він дав цілковиту свободу власній уяві та описав розгром людства в найпесимістичніших тонах. Але реальність виявилася значно жорсткішою навіть за його дикі фантазії.
Коли картина знищення флоту здолала відстань 20-ти астрономічних одиниць і після затримки на три години дісталася Землі, людство перетворилося на ватагу наляканих дітлахів, а цілий світ — на групу дитячого садочка, яка побачила колективний страшний сон. Психічні зриви, розлади й істерики швидко ширилися суспільством, і незабаром ситуація вийшли з-під контролю.
У районі, де працював Ши Цян, усі чиновники вищого рангу або подали у відставку, або просто відмовилися виконувати свої обов'язки. Тож саме його призначили тимчасовим виконувачем обов'язків голови району.
Навіть на такій незначній посаді доля невеличкої общини пробуджених опинилася в його руках. Але слід зазначити, що в поселеннях людей із минулого безладу було менше, ніж у великих містах.
— Я прошу всіх пам'ятати про найбільшу небезпеку, — почав Ши Цян. — Коли щось трапиться із системою забезпечення життєдіяльності підземного міста, там почнеться справжнє пекло, й усі біженці ринуть до нас. За таких умов наша комуна існувати не зможе, тож варто як слід обміркувати варіанти переселення.
— І куди мігрувати? — запитав хтось.
— До мало заселених місць. Наприклад, на північний захід. Звичайно, ми спочатку проведемо рекогносцирування. Зараз ніхто не спрогнозує, яким стане світ, чи не почнеться новий Великий занепад. Але слід готуватися до виживання лише за рахунок натурального господарства.
— А хіба Краплина не збирається напасти на Землю? — запитав ще хтось із натовпу.
— Який зиск із того, щоби просто псувати собі нерви? — похитав головою Да Ши. — Ніхто цьому не зарадить, але поки той клятий зонд не пробив Землі, нам же треба десь жити, чи не так?
— Погоджуюся. Досить перейматися цим, я цілком поділяю думку Да Ши, — Ло Цзі вперше порушив мовчанку.
Сім кораблів, що залишилися від об'єднаного флоту, прямували за межі Сонячної системи. Вони складали дві групи: одна — «Природний добір» і четвірка переслідувачів; друга — «Квант» і «Бронзова доба», яким пощастило втекти від Краплини. Два крихітні флоти, розділені Сонцем, перебували в протилежних кінцях нашої планетної системи та рухалися майже в одній площині, поступово віддаляючись один від одного.
Чжан Бейхай, почувши на борту «Природного добору» новину про знищення об'єднаного флоту, не виказав ані найменшого подиву. Його обличчя залишилися спокійним, ніби тиха вода. Він просто, без жодних емоцій мовив:
— Шикуватися в щільну формацію було неприпустимою помилкою. Усе інше — лише очікувані наслідки цього рішення. — Товариші, — Чжан Бейхай глянув на п'ятьох капітанів і трирівневий стрій екіпажів усіх п'яти кораблів. — Я користуюся цим застарілим зверненням, щоб виокремити надзвичайну важливість нашого бачення спільного майбутнього. Кожен із вас має до кінця розуміти обставини, в яких ми опинилися, і в майбутнє дивитися без ілюзій: на Землю нам немає вороття.
Так, повернення додому виявилося неможливим. Крап лина, що заввиграшки знищила весь об'єднаний флот, нікуди не поділася з Сонячної системи. Ще дев'ять таких самих зондів прибудуть за три роки. Для цього маленького флоту стала смертельною пасткою рідна домівка. Повернення назад позбавлене сенсу; майбутнє людської цивілізації тепер далеко за межами знайомого світу. Зважаючи на отриману інформацію, крах колиски нашої цивілізації відбудеться задовго до підходу основних сил Трисоляриса, тож тій Землі, яку ми всі знаємо, залишилося недовго існувати. Отже, ці п'ять кораблів мають узяти на себе весь тягар відповідальності за продовження роду людського, й усе, що вони можуть зробити, — летіти якомога довше й далі звідси. Космічний корабель назавжди стане їхньою домівкою, а безмежжя космосу — фінальним пунктом призначення.
Ці п'ять із половиною тисяч людей стали схожі на новонароджену дитину, якій щойно перерізали пуповину й жорстоко закинули в безодню Всесвіту. Як і тій дитині, їм хотілося плакати, але спокійний вираз очей Чжана Бейхая, немов потужне силове поле, тримав цих вояків у формі, не дозволяв розкиснути й спонукав прийняти удар долі, як і належить солдатам. Дітям, загубленим у безмежжі темної ночі, найбільше потрібна батьківська підтримка. І тепер усі вони, як раніше Дунфан Яньсюй, відчули, як багато важить батьківське піклування цього справжнього солдата з минулого.
— Ми назавжди залишимося частиною людства, — вів далі Чжан Бейхай. — Але відтепер становитимемо відокремлене, незалежне суспільство. Тож нам конче потрібно якнайшвидше позбутися ментальної залежності від земного світу. Саме тому необхідно обрати відповідну назву для світу нашого.
— Ми походимо із Землі. Ми — єдині наступники нашої цивілізації в космосі. Тож пропоную називатися «Зорельотами Землі», — запропонувала Дунфан Яньсюй.
— Дуже добре, — кивнув Чжан Бейхай. — Відтепер кожен із вас є громадянином Зорельотів Землі. Цей день стане другою відправною точкою людської цивілізації. Нам доведеться чимало попрацювати, тож прошу всіх зараз зайняти робочі місця згідно з посадовими обов'язками.
Два голографічні яруси зникли, а екіпаж «Природного добору» почав розходитися.
— Пане, чи мають наші чотири кораблі наздогнати «Природний добір»? — запитав капітан «Глибокого космосу». Голограми капітанів не зникли.
Чжан Бейхай рішуче похитав головою:
— Ви зараз десь на відстані 200 тисяч кілометрів від «Природного добору». Хоча це й мізерна для космосу відстань, проте будь-яке прискорення коштуватиме витрат палива. А ми не можемо зараз розтринькувати його, бо енергія — основа нашого виживання. Палива в усіх залишилося не так багато, щоби бездумно його витрачати. Ми залишилися самі в усьому Всесвіті, і я розумію ваше бажання бути якомога ближче один до одного. Але 200 тисяч кілометрів — це теж дуже близько. Віднині будь-яке рішення ухвалюватиметься з огляду на наслідки в далекій перспективі.
— Так, потрібно працювати на перспективу, — тихо повторила Дунфан Яньсюй. Її погляд був спрямований удалечінь, мовби вона могла розгледіти далеке майбутнє.
— Маємо якнайшвидше зібрати Асамблею громадян Зорельотів Землі й визначитися з принципами існування та завданнями, що стоять перед нами. Ми зобов'язані якнайшвидше помістити в гібернацію максимальне число членів екіпажу, щоб зняти навантаження на систему життєзабезпечення, перевести її на мінімальну потужність… Хоч би що чекало на нас у майбутньому, слід розуміти, що історія Зорельотів Землі починається тут і зараз.
Погляд батька зринув із навколишньої темряви разом із променями, що пронизували час і простір десь із глибин Всесвіту. Чжан Бейхай відчув повернення рідної людини й подумки мовив:
«Так, тату, нам ще зарано відпочивати. Поки нічого не скінчилося. Починається новий етап історії».