— Як ти й передбачав, прийнято рішення щодо розгортання космічного флоту саме на базі морського. Командування схиляється до думки, що способи й теоретичні закони ведення битв саме на морі є основою тактики в космічній війні.
— Так воно і є, — батько знову кивнув.
— То що я маю робити?
Ну ось це запитання й озвучене, батьку. Воно коштувало мені безсонної ночі, перш ніж я зважився. І тепер, щойно побачив тебе, знову починаю вагатися, адже знаю, що таке запитання чи не найбільше тебе розчарує. Пам'ятаю, як закінчив магістратуру та вступив на службу у флоті офіцером-слухачем. А ти тоді сказав: «Бейхаю, на тебе попереду чекає ще довгий шлях. І я кажу тобі це, бо читаю тебе ніби відкриту книгу. Твій розум, твої думки ще досить примітивні й не мають справжньої глибини. Того дня, коли я вже не зможу легко читати твої думки або зрозуміти твої наміри, ти насправді станеш дорослим». А коли настав той час і я нарешті виріс і ти не зміг прочитати моїх думок, ти не висловив ані найменшого жалю через неспроможність розуміти власного сина. Але я знаю: це не так, хоча твій син і став тією людиною, на зростання якої ти сподівався. Я не дуже привітний і люб'язний, проте добре підготовлений до виживання й здатний досягти успіхів у складному й небезпечному світі військово-морського флоту. Нині ж, коли по 30-річному вихованні, в найкритичніший момент, коли твій син ставить таке запитання, це ніщо інше, як повний провал виховного процесу, тренувань і всього твого життя. Проте, батьку, дай мені відповідь, благаю. Твій син не такий міцний, як ти гадаєш. Цього разу я потребую відповіді, як ніколи досі.
— Подумай ще як слід, — відповів батько.
Добре, батьку. Ти відповів, і як багато ти мені доніс. Сенс цих слів неможливо вмістити в тридцять тисяч.
Повір власному синові: я чую і розумію ці слова всім своїм серцем. Але мені потрібна пряма відповідь, бо це дуже важливо.
— А після того, як подумаю? — спитав Чжан. У нього раптово спітніли долоні й чоло вкрилося рясними, липкими краплями.
Тату, пробач мені. Якщо я вже розчарував тебе, дозволь ще побути дитиною, аби отримати важливі відповіді.
— Бейхаю, можу лише повторити, що тобі варто ретельно все обмірковувати, перш ніж діяти, — відповів батько.
Дякую, тату. Твоя відповідь прояснила все, тепер мені все зрозуміло.
Чжан забрав руку з простирадла, взяв змарнілу, майже невагому батькову руку й мовив:
— Батьку, я більше не виходитиму в море. Тепер я частіше тебе навідуватиму.
Хворий похитав головою:
— У тебе тут нема важливих справ, виконуй службові обов'язки.
Вони поговорили ще трохи: спочатку про справи сімейні, потім про будівництво космічного флоту, й батько висловив багато суджень та ідей також стосовно безпосередніх службових обов'язків Чжана. Вони обговорили форми і розміри майбутніх космічних кораблів, залюбки посперечалися про новітню зброю на борту цих кораблів, не оминули увагою навіть застосовність Теорії морської могутності Мехена[11] у космічних війнах…
Але ця бесіда не мала великого значення, батько з сином ніби просто вправлялися в жонглюванні словами. Що насправді мало значення, то це три фрази, передані від серця до серця:
«Подумай ще як слід».
«А по тому, як подумаю?»
«Бейхаю, можу лише повторити: варто ретельно все обмірковувати, перш ніж діяти».
Розпрощавшись із батьком Чжан попрямував до дверей і вже на виході з палати озирнувся, аби ще раз глянути на рідну людину. Призахідне сонце вже не освітлювало батька, його вкрила легка тінь. Чжан вдивлявся в темряву, що насувалася, око ловило останні відблиски світла на протилежній стіні.
У миті, коли за обрієм згасають останні сонячні промені, небо неймовірно мальовниче. Ті напівзгаслі промінчики так само мерехтіли на мільйонах бурхливих хвиль розгніваного океану, що вічно мчали без упину; пронизували рвучкі хмари, які сунули на захід, мов пелюстки райських квітів розсипаючись великими золотавими плямами між чорнилом, розлитим у небесах, і поверхнею води. Там, куди не сягали ці відблиски, панувала безкрая темна ніч, а над нею нависали ще темніші хмари. З неба ринула злива, неначе за божественним задумом створюючи завісу між морем і раєм, і лише блискавка час від часу освітлювала безмежжя чорнильної порожнечі, вихоплюючи з небуття снігові шапки піни, які зривалися з хвиль.
У одній з таких плям боровся за життя есмінець, що вискочив з глибокої западини між двох важких валів і щосили намагався здійняти ніс над гребенем. Хвиля з усією міццю, з шаленим гуркотом ударила корабель у ніс, здійняла міріади бризок і водяного пилу, які миттєво жадібно поглинули золоті відблиски призахідного сонця, немовби птах Пен[12] розправив на все небо величезні блискучі крила…
Чжан надягнув військовий кашкет із емблемою Космічних сил Китаю і промовив сам до себе: «Тату, ми, на моє щастя, мислимо з тобою однаково. Я не принесу тобі слави, а спокій — напевно».
— Пане Ло, вам треба перевдягнутися, — промовив молодик, який щойно увійшов до приміщення, й опустився навколішки біля сумки, поставленої на підлогу. І хоча він здавався украй тактовним, Ло Цзі все одно відчував дискомфорт, мовби проковтнув муху й не знав, що з цим робити. Проте коли молодик дістав одяг із сумки, виявилося, що це зовсім не тюремна роба, а звичайний з вигляду коричневий піджак. Ло Цзі взяв його до рук і зауважив, що він пошитий із якоїсь незвичайної матерії, занадто грубої як на просту тканину. Ши Цян із молодиком дістали з сумки такі самі піджаки, але інших кольорів.
— Ну-бо, надягай. Він комфортний, вітер не продуває, та спеки не відчуєш. Якби ми натягнули на тебе одяг старого зразка, ти запарився б до смерті.
— І куленепробивний, — додав молодик.
Кому потрібна моя смерть? — подумав Ло Цзі, перевдягаючись.
Трійця вийшла з кімнати й попрямувала коридорами до ліфта. Попід стелею звивалися короби вентиляційних труб квадратного січення, а обабіч траплялися важке-лецькі гермозатвори. Ло Цзі вгледів на плямистій стіні частину вже давно збляклого, проте добре знайомого йому слогана: «Копай глибокі тунелі, тримай багаті запаси, не звеличуйся над іншими».[13]
— Бомбосховища? — Ло Цзі звернувся до Ши Цяна.
— Незвичайні. На випадок ядерної війни — витримують найближчий вибух атомної бомби. Проте зараз вони вже занедбані. А колись, аби потрапити в це місце, потрібно було належати до певної дуже нечисленної групи людей.
— То ми зараз у… Сішані[14]? — Ло Цзі чував такі історії. Ні Ши Цян, ні його супровідник не відповіли. Вони ввійшли до кабіни старого ліфта, й він тієї миті рушив з металевим скреготінням, що відлунювало, мов грім. Цього разу оператором ліфта був поліціянт, озброєний пістолетом-куле-метом. Він очевидячки вперше керував цим стародавнім механізмом, бо лише по численних спробах їм вдалося зупинитися на майданчику поверху –1.
Вийшовши з ліфта, Ло Цзі побачив, що весь поверх займає простора зала з низькою стелею, щось на кшталт підземного паркінгу. Навколо стояли численні автівки, двигуни деяких працювали, й через продукти згорання дихати в цьому закритому приміщенні було важко. Багато постатей виднілися обіч припаркованих автівок; дехто міряв кроками простір між ними. За єдине джерело світла слугувала лампа, увімкнена в одному з дальніх кутів, тому в залі панував півморок і більшість людей здавалися безтілесними тінями. Лише в кількох осіб, які стояли ближче до світла, можна було розгледіти виразні людські риси. Коли Ло Цзі з супроводом теж наблизилися до освітленого кутка, зміг з'ясувати, що всі присутні — солдати у повному екіпіруванні й зі зброєю. Деякі офіцери щось нервово вигукували у рації, намагаючись перекричати ревіння двигунів.
Ши Цян упевнено повів Ло Цзі між двох рядів авто. Молодик тупотів позаду. Червоне світло задніх ліхтарів автівок на додачу до лампи в кутку просотувалося у щілини між рядами автомобілів, мерехтіло мінливим візерунком спалахів на темній постаті Ши Цяна. Ло Цзі це нагадувало бар, де він зустрів ту дівчину.
11
Прим. перекл. Теорія Морської могутності — геополітична концепція американського військового морського теоретика й історика, контр-адмірала, одного із засновників геополітики Альфреда Мехена, яка стверджує, що головним чинником сили держави є наявність військово-морського флоту. Термін уперше згадується у його праці «Вплив морської сили на історію, 1660– 1783», написаній 1890 року.
12
Прим. перекл. Пен ( 鵬 , péng) — гігантський птах у давньокитайській міфології. Крила Пена подібні до дощових хмар із розмахом на кілька тисяч лі (понад тисячу кілометрів). Після перетворення Пен відлітає в небесний ставок країни Наньмінь («південний морок»), при цьому вітер, що здіймається від змаху його крил, розганяє хвилі на три тисячі лі (близько півтори тисячі кілометрів).
13
Прим. перекл. Від 60-х років ХХ століття у Китаї збудували широчезну мережу тунелів протяжністю більш ніж 4000 кілометрів, яку часто називають «Підземною Великою стіною», де розташовувалися командні центри, пускові шахти ядерних ракет й інші споруди цивільної протиповітряної оборони. Цитата приписується Мао Цзедуну, хоча докази цього відсутні.
14
Прим. перекл. Сішань (西山, Xīshān — «Західні гори») — гори на північно-західній околиці Пекіна. Окрім численних буддист-ських храмів, у глибині масиву також розміщений підземний командний центр китайської армії. Побудований у вигляді прихованого від стороннього ока величезного підземного бункера, зведеного за сприяння СРСР у 1950-х роках. За функціональним призначенням подібний до Пентагону.