— Ти не в гуморі відтоді, як ми ввійшли до складу Космічних сил.
— І ти знаєш, чому. Ти завжди легко міг читати мої думки, інколи навіть краще за мене розуміючи мої прагнення. І час від часу нагадувати, що мені насправді потрібно.
Бейхай розвернувся і прискіпливо глянув на У Юе:
— Ти почуваєшся ніяково, бо вступив у війну на боці приречених на поразку. Ба більше, ти заздриш останньому поколінню, на чию долю випаде безпосередня участь у космічних битвах. Молодості притаманне прагнення загинути в бою. Те покоління битиметься до останнього подиху та знайде вічний спочинок у просторах космосу разом із величними кораблями. Але витратити власне життя лише на підготовку до безнадійної від початку війни тобі надто важко.
— Маєш щось, аби змусити мене змінити думку?
— Ні, позаяк у твоїй свідомості надто глибоко закорінені культ технологій і впевненість у перемозі лише з їх допомогою. І я давно зрозумів, що не в змозі змінити твоє світосприйняття. Все, на що я здатен, — лише зменшити шкоду, що її може завдати нашій справі такий тип мислення. Крім того, я не вважаю перемогу людства у цій війні чимсь нереальним.
У Юе вийшов із заціпеніння й зиркнув на колегу:
— Бейхаю, я завжди вважав тебе людиною з раціональним мисленням. Ти постійно виступав проти будівництва «Тана» й не раз, за кожної нагоди офіційно висловлював сумніви щодо необхідності розбудови національного океанського флоту, аргументуючи це тим, що цей вектор розвитку вступає у протиріччя з нашим географічним положенням і національними інтересами. Ти обстоював ідею, начебто наш флот має діяти здебільшого в територіальних водах і залишатися під захистом вогневої міці прибережних баз, тож гостра на язик молодь із гарячими головами називала твої міркування «стратегією черепахи». Але ти не зважав… Тепер поясни мені, як ти від подібних стратегем сягнув аж можливості перемоги у космічній війні? Ти справді вважаєш, що вутлі дерев'яні шкаралупки можуть пустити на дно авіаносець?
— У перші роки по створенні КНР наш флот дерев'яними човнами топив гоміньданівські есмінці; а ще раніше наша кавалерія завдавала поразок танковим підрозділам супротивників.
— Ми не можемо ці легендарні прецеденти брати за основу загальної теорії ведення військових дій.
— У цій війні цивілізації Землі не знадобиться теорія ведення військових дій у звичайному розумінні. Нас цілком задовольнять винятки з неї, — Бейхай вказав пальцем на У Юе.
У Юе відповів саркастичною посмішкою:
— Мені цікаво було б почути, у який спосіб ти збираєшся втілювати в життя ці винятки?
— Звісно, я не маю жодного уявлення про характеристики озброєння майбутніх космічних кораблів. І якщо ти запропонував шкалу — дерев'яний човен проти авіаносця, гадаю, це питання безстрашності, рішучості й упевненості в перемозі слабшого над фаворитом. На човні може бути команда аквалангістів, яка чекатиме на авіаносець у найвірогідніших точках маршруту. Побачивши наближення цілі, аквалангісти пірнають, а човен пливе геть. Коли корабель проходить повз команду, яка причаїлася на глибині, вони встановлюють бомбу на днище… Мабуть, реалізувати подібний план украй складно, проте неможливим це аж ніяк не назвеш.
У Юе кивнув на знак згоди:
— Так, дехто пробував втілити у життя подібні задуми. За часів Другої світової війни англійці намагалися пото-пити «Тірпіц» за допомогою мінісубмарин. У 80-х роках під час Фолклендської війни декілька аргентинських командос і бойових плавців за допомогою магнітних мін італійського виробництва планували диверсію на англійській військово-морській базі в Гібралтарі[15]. Тобі відомі результати.
— Проте зараз ми маємо більше, ніж прості дерев'яні шкаралупки. Атомна бомба потужністю в 1-2 кілотонни матиме такий самий розмір, як ті міни, що їх намагалися транспортувати бойові плавці. Якщо прикріпити її на днище авіаносця, ти не просто пустиш на дно найбільший у світі корабель, а й зітреш його на порох.
— Інколи мене дивує твоя бурхлива уява, — з посмішкою відповів У Юе.
— Я переконаний у можливості нашої перемоги, — Бейхай, перевів погляд на корпус «Тана», на якому миготіли відблиски далеких спалахів зварювання.
У Юе також глянув на кістяк судна. Цього разу він уявив собі «Тан» не покинутою античною фортецею, а ще давнішою скелею, суцільно подовбаною глибокими печерами, й снопи іскор бачилися мерехтливими вогниками в тих печерах.
Після зльоту й під час вечері Ло Цзі не розпитував Ши Цяна про те, що сталося і куди вони врешті-решт прямують. Якби той володів інформацією і хотів поділитися нею з Ло Цзі, то, безумовно, все розповів би. Тож Ло Цзі відстібнув паски безпеки й підійшов до ілюмінатора з наміром виглянути назовні, хоча й був цілком переконаний, що нічого не побачить у нічній темряві. Ши Цян підійшов до нього й опустив захисну шторку, мотивуючи це тим, що нічого цікавого побачити точно не вдасться.
— Просто поговорімо ще трохи, а потім вкладемося спати, згода? — сказав Ши Цян і дістав був сигарети, але, мабуть, згадав, що вони в літаку, й знову запхав їх у кишеню.
— Спати? Тож летіти нам довгенько?
— Що з того? Кого це бентежить у літаку зі спальнею? І ми сповна скористаємося цією розкішшю.
— Ти відповідальний лише за моє успішне прибуття у точку призначення, чи не так?
— На що тобі скаржитися? Не доведеться мокнути на зворотному шляху! — Ши Цян широко посміхнувся, вочевидь задоволений повтореним жартом. Гумор на межі фолу, напевне, приносив йому задоволення. Та потім він раптом посерйознішав: — Мені відомо про твою поїздку не більше, ніж тобі. Можеш засинати з думкою, що хтось із делегації, яка тебе зустріне, зможе детально розтлумачити, що й до чого.
— Я довго думав про те, що сталося, і дійшов єдиного можливого висновку.
— Ну ж бо, просвіти мене, й побачимо, чи збігаються наші здогади.
— Вона була звичайнісінькою людиною, тож, мабуть, мала певні неординарні родинні чи соціальні зв'язки. — Ло Цзі не знав нічого про родину дівчини, як і багато чого про попередніх коханок: все, що вони йому розповідали про себе, було не вартим уваги й запам'ятовування.
— Про кого ти говориш? А, та твоя коханка на тиждень. Викинь її з голови, тобі ж вочевидь байдуже. Проте, якщо дуже кортить, то зіставляй її ім'я та обличчя з котримсь із бонз.
Ло Цзі подумки пошукав збігів, проте марно.
— Ло, друже мій, ти блефувати вмієш? — запитав Ши Цян. За час спілкування з ним Ло Цзі вже вивів для себе закономірність: коли помітно, що Ши Цян придурюється, він звертається так: «хлопчику мій». Коли ж розмова серйозніша, звертання трансформується у «друже мій».
— Я маю блефувати?
— Безумовно… Якщо запитуєш, то давай я тебе трохи навчу. Звичайно, я не так уже на цьому знаюся. Моя робота здебільшого обмежується запобіганням шахрайству та викриттям махінацій різного штибу. Тож поділюся з тобою деякими прийомами й техніками допиту. Це найпростіші речі, проте можуть стати у пригоді в майбутньому, й ти впораєшся, коли прийде час. Перша, найм'якша і найпростіша річ: скласти детальний список запитань, що стосуються справи. Що більше, то ліпше. Просто заповни аркуші запитаннями, перемішай важливі моменти з безглуздими подробицями. Ретельно проштудіюй їх одне за одним, прискіпливо записуючи відповіді. Дійшовши до кінця, повертайся до початку й повтори процедуру ще раз. Потім іще. І ще. І якщо допитуваний десь збрехав, кінець відповіді на котресь запитання постійно буде іншим. Не думай, що це так просто, й не стався до цього зневажливо. Люди, які не навчалися техніки контр-допиту, здебільшого не проходять цієї простої перевірки. Найнадійнішим способом боротьби зі списком запитань є гра у мовчанку. — Поки говорив, Ши Цян знову несвідомо дістав сигарету, але отямився й сховав пачку.
— Спитай про куріння. Це спеціальний рейс, і звичні обмеження можуть не діяти, — Ло Цзі аж так посміливішав, що взявся підказувати Ши Цяну.
А той щодалі більше розпалювався. Помітно було, що він роздратований втручанням у його розповідь. Ло Цзі подумав: або співрозмовник вважає тему надто серйозною, або має дуже своєрідне почуття гумору. Ши Цян утопив червону кнопку в головах дивана й запитав дозволу. Сяо Чжан відповів: вони можуть робити все, що заманеться. Тож за хвилину обоє вже випускали дим у стелю.