— Гаразд, це не критично, — Кент погодився на компроміс.
— Ви маєте дати йому хоча б якесь пояснення того, що взагалі відбувається, — Ши Цян, кивнув у бік Ло Цзі.
— Я не вповноважений надавати будь-яку інформацію.
— Ну, хоча б у загальному плані, — засміявся Ши Цян.
Кент повернувся до Ло Цзі, його обличчя раптово набуло урочистого виразу, він, мабуть, неусвідомленим рухом перевірив вузол краватки. Лише зараз Ло Цзі збагнув, що весь цей час Кент уникав прямого погляду й звертання безпосередньо до нього. Навіть Ши Цян посерйознішав: звична глузлива посмішка змінилася серйозним виразом обличчя, й він уважно слухав, що скаже Кент. Ло Цзі зрозумів, що весь цей час Ши Цян йому не брехав — він справді й гадки не мав про мету їхньої незвичайної мандрівки.
— Докторе Ло, — почав Кент, — все, що я можу зараз повідомити: ви запрошені до участі в дуже важливій зустрічі, під час якої буде оприлюднена надважлива інформація. Вам під час цієї зустрічі нічого робити не потрібно.
Усі троє замовкли, й у кімнаті запанувала така мертва тиша, що Ло Цзі зміг почути власне серцебиття. Пізніше він довідався, що це приміщення називалося Кімнатою медитації. Те, що він вважав звичайною брилою, виявилося шеститонним самородком хімічно чистого заліза, подарунком Швеції, що уособлював вічність і силу. Проте цієї миті Ло Цзі найменше хотілося б медитувати; він просто намагався не думати ні про що, дослухаючись поради Да Ши: що менше переймаєшся, то ліпше. Щоб досягти успіху, він почав рахувати геометричні фігури на абстрактному полотні.
Відчинилися двері, незнайомий чоловік зазирнув до кімнати, кивнув Кенту, який, своєю чергою, повернувся до Ши Цяна з Ло Цзі:
— Треба йти. Ніхто не знає доктора Ло, тож не буде жодного порушення протоколу, якщо ми ввійдемо разом.
Ши Цян кивнув, посміхнувся й помахав рукою Ло Цзі:
— Я зачекаю надворі.
Ло Цзі відчув, що сприймає його як друга. Да Ши був зараз його єдиною підтримкою.
Далі вони з Кентом увійшли до зали Генеральної Асамблеї ООН.
Тут було повно люду, й скрізь точилися гучні дискусії. Кент рушив проходом між двох блоків місць. Спочатку на нього ніхто не зважав, аж поки він не здолав значну відстань. Це нарешті привернуло увагу декого з присутніх, і вони почали озиратися на дивну пару. Кент всадовив Ло Цзі на вільне місце в п'ятому ряду, а сам пішов далі й сів у другому.
Ло Цзі роздивлявся приміщення, яке безліч разів бачив по телевізору, але зображення на екрані не давало змоги збагнути задум архітектора. Просто перед ним височіла жовта стіна з емблемою ООН, яка слугувала за тло для трибуни й була нахилена вперед під гострим кутом, ніби скельний виступ над прірвою, ладний будь-якої миті обвалитися. Купол мав нагадувати зоряне небо й був навмисно архітектурно відокремлений від жовтої стіни, не створюючи відчуття стійкості всієї конструкції. Навіть навпаки — він візуально давив згори на стіну всією масою, підкреслюючи нестабільність зали, викликаючи відчуття, що інсталяція от-от упаде. Але тепер здавалося, що задум, втілений одинадцятьма архітекторами в середині ХХ століття, з дивовижною точністю передбачив скруту, в якій нині опинилося людство.
Роздивившись інтер'єр зали, Ло Цзі прислухався до розмови сусідів. Вони говорили чудовою англійською, тож він не зміг визначити національної приналежності мовців.
— …Ти справді віриш у вирішальну роль особистості в історії?
— Ну, гадаю, дане питання й надалі залишатиметься без відповіді. Якщо тільки час знову повернеться до початку, ми вб'ємо кількох великих людей і подивимося, куди поверне хід історії. І ви не можете заперечувати, що плин історії визначався саме цими людьми, бо вони прокопували нові річища для цієї течії, та й загати зводили також вони.
— Проте не слід забувати про іншу можливість: усі ці ваші видатні особи можуть виявитися лише плавцями в потоці річки історії. Вони встановлюють світові рекорди, домагаються визнання та захоплення глядачів, і, зрештою, їхні імена викарбовуються на скрижалях історії, проте вони ніяк не змінюють самої течії… Хоча, якщо вже дійшло до нинішніх проблем, яка нам користь із того, що сушимо свої мізки пустими міркуваннями?
— Проблема в тому, що ніхто не зважає на такі речі під час ухвалення рішень з подібних питань. Усі країни занепокоєні лише дотриманням рівності в правах кандидатів і досягненням балансу в ресурсах…
Та ось усі замовкли, й Генеральний секретар ООН Заїр вийшла на трибуну. Вона була третім вродливим політиком після місіс Акіно й Арройо. Каденція адміністрації цієї філіппінської політичної діячки припала на докри-зовий і посткризовий періоди. І якби голосування за її кандидатуру відбувалося трохи пізніше, вона не мала б жодного шансу на перемогу. Коли людство зіткнулося з Трисоляріанською кризою, її азійська жіноча врода не випромінювала очікуваної всім світом міцності й сили. Ось і нині її тендітна постать на тлі масивної стіни здавалася надто крихкою і беззахисною. Кент підвівся й перепинив її на сходах до подіуму. Прошепотів щось їй на вухо, у відповідь Генеральний секретар глянула в залу, кивнула й рушила далі.
Ло Цзі був готовий заприсягтися, що вона дивилися туди, де він сидів.
На трибуні Генеральний секретар ще раз оглянула залу й промовила:
— Під час дев'ятнадцятого зібрання Ради оборони Землі ми нарешті досягли фінального пункту порядку денного: оприлюднення узгоджених кандидатів і офіційний старт проекту «Обернені до стіни».
Перш ніж ми перейдемо до цих питань, вважаю за потрібне стисло нагадати основні положення проекту «Обернені».
На початку Трисоляріанської кризи постійні члені колишньої Ради безпеки ООН скликали засідання для проведення невідкладних консультацій і виробили початковий план проекту «Обернені».
Країни-учасниці взяли до уваги, що після появи перших двох софонів побільшало доказів досягнення Сонячної системи й Землі іншими софонами. І процес триває дотепер. Для ворога Земля відтоді й донині — світ повністю прозорий. Для них усе на Землі — відкрита книга, вони без жодних труднощів можуть вивідати будь-який секрет. Жоден бік людського буття вже не є таємницею.
Нещодавно світова спільнота запустила всім вам відому основну Програму оборони Землі, але потрібно зважати на те, що ця Програма від найбільш загальних стратегічних питань і до найдрібніших технічних та військових деталей цілком і повністю доступна ворогові. Очі софонів повсюдно: від конференц-зал і робочих кабінетів до жорстких дисків комп'ютерів і персональних флеш-карт. Кожен план, кожна пропозиція, дислокація чи переміщення військ, хоч би якими незначними вони були, все, що відбувається на Землі, негайно стає відоме в штабі ворога за чотири світлові роки звідси. Будь-які форми комунікації між людьми гарантовано призводять до витоку інформації.
Також не маємо забувати важливого факту: розвиток тактичних і стратегічних прийомів, облуди й хитрощів не прямо пропорційно залежний від рівня технологіч-ного розвитку цивілізації. З перевірених джерел нам достеменно відомо, що трисоляріани спілкуються за допомогою так званого «прозорого мислення» — відкритого для загалу спрямованого передавання думок. Це, своєю чергою, майже нівелює їхню здатність до обману, хитрощів і приховування намірів. Це надає нам, людству, колосальні переваги над ворогом. І ми просто не маємо права втратити таку значну перевагу й не спробувати скористатися нею. Тому розробники проекту «Обернені» переконані: паралельно із загальною Програмою оборони Землі мусимо втілювати в життя й альтернативні плани захисту, які мають залишатися таємними, закритими від очей і розуміння ворога. Було запропоновано кілька варіантів таких планів, проте найбільш реалістичною і здійсненною визнана програма «Обернених до стіни».
Я маю виправити сама себе щодо сказаного раніше: у людства досі є секрети від ворога. Вони зберігаються в кожному з нас. Софони легко розуміють людську мову, фантастично швидко зчитують документи з різноманітних пристроїв зберігання інформації. Проте інформація, що зберігається в людському мозку, для них недоступна, аж поки не вийде назовні у будь-якому вигляді. Тож кожен із нас без комунікації з навколишнім світом є цілковитою загадкою для софона. На цьому факті й базується проект «Обернені до стіни».