Ло Цзі вмостився біля Ши Цяна й торкнув губами келих.
— Да Ши, я благаю допомоги. На колишньому місці роботи тобі часто доводилися розшукувати людей у країні або й у всьому світі?
— Так.
— І це в тебе добре виходило?
— Розшукувати людей? Звісно.
— Чудово. То допоможи мені знайти декого — дівчину приблизно двадцятирічного віку. Це частина плану.
— Національність, ім'я, адреса?
— Нічого. Навіть імовірність її реального існування вкрай незначна.
Да Ши глянув на Ло Цзі й за кілька секунд поцікавився:
— Наснилася?
— І вві сні, й у мріях, — кивнув Ло Цзі.
Да Ши теж покивав, і сказав те, чого Ло Цзі аж ніяк не очікував:
— Гаразд.
— Що?
— Я сказав: гаразд, якщо ти маєш хоча б найменше уявлення про її вигляд.
— Вона, кгм… Азійка, навіть точно китаянка, — почав Ло Цзі, далі схопив аркуш паперу, олівець і заходився малювати. — Обличчя ось таке, з таким носом, губи… Чорт, я так паскудно малюю! Очі… трясця, як намалювати такі очі?! У тебе немає такої спеціальної програми, що створює фотороботи за словами свідків? Складають обличчя, потім підтягують ніс, вибирають очі й усе інше?
— Є — в моєму ноутбуці.
— То піди по нього, ми зараз усе це намалюємо!
Да Ши лише зручніше вмостився на дивані:
— Немає потреби малювати — то нині зайве. Ліпше розкажи, що за людина ця панянка.
Здалося, ніби вогник спалахнув у душі Ло Цзі. Він підхопився й почав походжати туди-сюди вздовж коминка:
— Вона… Як би це сказати? Вона з'явилася в цей світ, як чарівна лілея, що виросла з купи сміття… Така чиста й ніжна, що весь довколишній бруд не може її заплямувати. Але зашкодити — так! Геть усе довкола шкодить їй! Коли ти побачиш її, першою думкою буде: ця дівчина по-требує захисту — о, ні! Ти забажаєш оточити її турботою, за будь-яку ціну заховати від цієї жорстокої, брутальної реальності! Ладен будеш за це все віддати! Вона… вона така… агов, подивись, який дурнуватий у мене вигляд! Я навіть розповісти щось до пуття не можу.
— Це завжди так, — сміючись, закивав Да Ши. Його манера сміятися на початку знайомства видавалася Ло Цзі брутальною і недоречною, проте зараз він розумів, що в цьому сміхові криється потаємна, прихована мудрість, тож почувався комфортно. — Але й із того, що ти сказав, усе зрозуміло.
— Добре, тоді я продовжу… Вона... Та що я в змозі пояснити? Як я можу висловити все, що бачу й відчуваю серцем? — Ло Цзі, здавалося, був аж такий збуджений, що роздер би собі груди й показав серце, аби допомогти Да Ши зрозуміти, що то за дівчина.
Да Ши замахав на нього руками, намагаючись угамувати:
— Облишмо це. Краще розкажи в деталях, що ви робите, коли разом.
— Коли разом… що? Як ти дізнався?! — очі Ло Цзі від подиву поповзли на лоба.
Да Ши радісно розсміявся і роззирнувся навкруги:
— А в цих покоях не знайдеться гарної сигари?
— Ще й яка знайдеться! — Ло Цзі рушив до коминка, де на полиці стояла дерев'яна скринька тонкої роботи, дістав товсту Davidoff, обрізав кінчики не менш вишуканою гільйотинкою і простягнув сигару Да Ши. За допомогою спеціальної кедрової тріски допоміг її розкурити.
Ши Цян випустив кільце диму, задоволено кивнув і мовив:
— Продовжуй.
Ло Цзі зміг подолати попередній ступор, і слова полилися з нього без упину. Він розповів про першу появу дівчини в бібліотеці; як вона опинилася в аудиторії на його лекції; як вони зустрілися біля уявного коминка в кімнаті гуртожитку; якою вродою тієї ночі світилося її обличчя у відблисках вогню, коли вони роздивлялися на світло вино в пляшці й уявляли очі, що палають призахідним сонцем. Він із помітним задоволенням до найменшої деталі пригадав їхню подорож: поля в плямах підталого снігу, містечка й села під блакитним небом, гори, що грілися на сонечку, мов літні селяни, захід сонця й багаття в горах…
Коли він скінчив розповідь, Да Ши докурив сигару, розчавив недопалок і мовив:
— Ну, для початку більш ніж достатньо. Зараз я спробую вгадати ще дещо, а ти скажеш, чи я правий.
— Ну-бо, спробуймо!
— Вона повинна мати повну вищу освіту, але наукового ступеню ще не отримала.
— Так, так, — закивав Ло Цзі. — Вона добре освічена, але знання не позбавили її жаги до життя, вміння насолоджуватися ним. Навпаки, вона стала чуттєвішою завдяки розумінню світу й сенсу буття.
— Вона — із високоосвіченої родини, але виросла не серед розкошів, хоча рівень достатку в сім'ї був вищим за середній. Її змалечку оточували батьківська любов і турбота, але вона мало спілкувалася з іншими людьми, особливо з пролетаріатом.
— О, так, так! Вона мені ніколи не розповідала про своє минуле, про родину. Якщо пригадати, то вона взагалі ніколи про себе нічого не розказувала, але я впевнений, що так воно і є!
— Далі — складніше, тому ти мене виправляй, якщо котресь моє припущення виявиться хибним. В одязі надає перевагу, як би це правильно сказати, елегантному стилю. Але її вбрання не впадає в око, як у її одноліток. — Ло Цзі раз-у-раз кивав із витріщеними очима. — Проте в її костюмі завжди є бодай одна білосніжна річ, що різко контрастує з іншими: блузка, комір тощо.
— Да Ши, ти… — Ло Цзі ледь стримував емоції, не відриваючи погляду від співрозмовника.
Ши Цян підняв руку, щоб його зупинити:
— Нарешті, останнє: вона невисока на зріст, десь 160 сантиметрів, дуже… як це сказати, струнка й тендітна, здається, порив вітру міг би легко її віднести, проте вона не здається маленькою… Я можу ще багато чого додати, але погодься: поцілив у яблучко?
Ло Цзі ладен був упасти навколішки:
— Да Ши, я готовий заприсягтися, що ти — реінкарнація Шерлока Голмса!
— Ну, тоді я піду малювати портрет на ноутбуці, — Да Ши підвівся.
Тієї ж ночі від приніс ноутбук, щоб показати результат своєї праці Ло Цзі. Коли обличчя дівчини з'явилося на екрані, Ло Цзі закляк не в змозі поворухнутися, мовби його зурочили. Ши Цян, здавалося, чекав на подібну реакцію, тому пішов до коминка, взяв сигару, гільйотинкою зрізав кінчики, розкурив, зробив кілька затяжок і повернувся до Ло Цзі, який за цей час навіть не змінив пози.
— Захочеш поправити — скажи мені, це швидко.
Ло Цзі насилу відірвав погляд від екрана, встав і підійшов до вікна. Роздивляючись залиті місячним сяйвом засніжені піки вдалині, замріяно відповів:
— Не треба.
— Я так і думав, — Да Ши закрив ноутбук.
І далі вдивляючись у далечінь, Ло Цзі описав Ши Цяна тими самими словами, що й багато людей до цього:
— Да Ши, ти — сам диявол.
Той безсило опустився на диван:
— Жодної містики. Ми обидва — чоловіки, ось і все.
— Але уявлення про ідеальну жінку в кожного своє, — відповів Ло Цзі й повернувся обличчям до нього.
— У кожного типу чоловіків образ ідеальної коханки практично однаковий плюс-мінус кілька суто особистих уподобань.
— Однак випадковий збіг не може виявитися аж таким точним!
— Ти ж мені багато розповів.
Ло Цзі повернувся до ноутбука, відкрив його, ще раз глянув на зображення й попросив:
— Надішли мені малюнок. — А потім стурбовано додав: — Зможеш її відшукати?
— Усе, що поки можу сказати: це цілком імовірно. Але так само ймовірно, що пошуки можуть нічим не скінчитися.
— Що?! — Ло Цзі спантеличено застиг.
— А хто може дати стовідсоткову гарантію успіху в такій справі?
— Та ні, я мав на увазі зовсім інше. Навпаки, очікував, що ти скажеш: це все — цілковита маячня, неможливо таке зробити, проте не виключений і певний статистичний шанс на успіх, приблизно на одну десятитисячну. Навіть така примарна надія на успіх мене абсолютно задовольнила б! — Він знову заходився розглядати портрет на екрані, бурмочучи: — Але хіба така людина може існувати не в уяві, а насправді, десь у світі?
Ши Цян щиро посміхнувся:
— Докторе Ло, скількох людей ви бачили у своєму житті?
— Мені, звісно, не зрівнятися з тобою, але я бачив достатньо, щоб зрозуміти: у світі не існує ні ідеальних чоловіків, ні ідеальних жінок.
— Як ти сам слушно зауважив, мені доводилося знаходити людину серед десятків тисяч інших. І ось що я виніс із власного життєвого досвіду: люди трапляються різні. Кардинально різні, мій хлопчику. Трапляються навіть ідеальні. Можна відшукати й ідеальну жінку. Ти просто не зустрічав подібних на своїм віку.