— Як таке можливе? Кожен чогось прагне! Хіба молодь не постійно чогось бажає?
— Чи… хотіла я гнатися за чимось? — Чжуан Янь повільно похитала головою. — Здається, ні.
— Ну звичайно, така юна дівчина з найчистішими помислами може не мати пристрасті. Але ж мрії завжди супроводжують людей по життю, чи не так? Тобі до вподоби живопис, хіба ти не мріяла колись про персональну виставку в найбільшій галереї світу чи знаменитому художньому музеї?
Чжуан Янь розсміялася так, ніби Ло Цзі наївно намагається пожартувати.
— Докторе Ло, я малюю для власного задоволення й ніколи не мріяла про те, що ви назвали.
— Що ж, не мріяла про славу, то про кохання мрії були? — впевнено вів далі Ло Цзі. — Тепер, з такими можливостями, можна замислитися про це серйозно.
Сонце загасило свій останній промінь на засніжених піках; очі Чжуан Янь потемнішали, а голос стишився, й вона майже прошепотіла: — Докторе Ло, хіба кохання можна знайти цілеспрямовано й свідомо?
— Так, це правда, — він заспокоєно кивнув. — Що ж, тоді зробимо так: не забігатимемо наперед, просто плануватимемо кожен наступний день. Існує тільки завтра, згода? То куди хочеш вирушити завтра? Чим займатимемося? Що зробить тебе щасливою саме завтра? Це ж ти в змозі зрозуміти й спланувати, чи не так?
Чжуан Янь слухняно замислилася, але зрештою завагалася, говорити чи ні.
— Я можу сказати, та чи це реально?
— Звичайно, лише скажи.
— Тоді, докторе Ло, ви не могли б відвезти мене в Лувр?
Коли з очей Тейлора зняли пов'язку, зорові нерви різонуло потоком світла, і йому довелося примружитись, аби хоча б щось розгледіти. Довкола було темно, попри те, що на стінах висіли лампи, — кам'яні стіни гірської печери неначе поглинали світло. Війнуло медичними запахами, й він розгледів, що печера переобладнана на щось подібне до польового госпіталю зі стосами боксів із алюмінієвого сплаву, акуратно заповнених ліками, кисневими балонами, портативними ультрафіолетовими дезінфекторами, безтіньовими хірургічними лампами й іншими футуристичними предметами, які найбільше були схожі на переносні рентген-апарати й дефібрилятори. Скидалося на те, що їх лише недавно привезли й розпакували, але будь-якої миті могли скласти, щоб повернути назад. Тейлор помітив на стінах печери також кілька автоматів, але за кольором вони не відрізнялися від каменю, тож роздивитися їх було дуже складно. Двоє людей, чоловік і жінка, з кам'яним виразом облич крокували повз нього. Вони були не в білому одязі, але те, що це лікар і медсестра, Тейлор зрозумів.
Ліжко стояло в кутку печери, і якраз там панувало біле: фіранки на стінах, простирадла, старигань, укритий ними, його борода, чалма на голові й навіть обличчя — все біле. Але освітлення цієї частини печери трохи нагадувало світло свічок, і від цього стерильність усього в приміщенні мовби тьмяніла, до білого додавався золотавий блиск, мов на класичних полотнах із зображеннями святих, написаних олійними фарбами.
Тейлор подумки сплюнув: «Дідько, як же низько я впав, раз дійшов до такого!».
Він рушив до лікарняного ліжка, намагаючись подолати біль у кістках і м'язах, при цьому тримаючи гідну поставу. Зупинившись навпроти людини, яка сиділа на ліжку і яку він особисто і його уряд щосили намагалися відшукати впродовж кількох останніх років, Тейлор не міг повірити, що це не сон. Він придивився до блідого обличчя старого, яке, на думку ЗМІ, мало найщиріший і найдобріший вираз у світі.
Люди — направду дивні створіння.
— Це честь для мене — зустрітися з вами, — сказав Тейлор із легким поклоном.
— Як і для мене, — ввічливо відповів старий, не поворухнувши й пальцем. Його голос, тонкий, мов павутина, відлунював міццю шовкових тенет, здатних стримати силу знищення. Старий вказав на край ліжка. Тейлор обережно сів, не знаючи, чи можна це розцінювати як знак особливо дружнього ставлення. Але стільця поблизу не було. Старий вів далі: — Стомилися в дорозі? Вперше їхали верхи на мулі, чи не так?
— О, ні, я вже мав такий досвід, об'їжджаючи Гранд-Каньйон річки Колорадо, — відповів Тейлор. Проте тоді ноги так не боліли. — Як ваше здоров'я?
Старий ледь похитав головою:
— Ви й самі бачите, що мені вже небагато лишилося, — несподівано жваві іскорки проскочили в його глибоко запалих очах. — Я розумію, що ви — один із небагатьох людей у світі, які справді не хочуть моєї природної смерті. Мені дуже шкода, вибачте.
Неприхований сарказм таки зачепив співрозмовника за живе, але це було чистою правдою. Одним із найбільших страхів Тейлора було усвідомлення того, що ця людина захворіє і піде з життя цілком природно. Міністр оборони США не раз молився, щоб до того моменту, коли старого прибере до себе Господь, нехай і за хвилину до години Х, крилата ракета чи куля снайпера спецназу вразила ціль! Природна смерть буде цілковитою перемогою цього чоловіка й цілковитим провалом війни з тероризмом. І ось тепер ця людина близька до своєї перемоги. Щоправда, в минулому шанси на ліквідацію були: одного разу ударний безпілотник MQ-1 Predator сфотографував його на подвір'ї мечеті в горах північного Афганістану. Якби тоді таки завдали удару, це стало б історичною подією, не кажучи вже про символічне значення того, що безпілотник був оснащений ракетами AGM-114 Hellfire. Але молодий офіцер, який чергував, коли ідентифікували ціль, не зважився взяти на себе таку відповідальність. Поки він отримував санкцію на завдання удару, ціль зникла з екранів. Тейлор, тоді піднятий з ліжка, так шаленів від люті, що розтрощив коштовну вазу з китайської порцеляни…
Тейлору зовсім не хотілося говорити на цю неприємну тему, тож аби уникнути подальшого обговорення, він поклав на ліжко свій кейс, відкрив його, дістав кілька книг:
— У мене для вас маленький подарунок. Це найновіший переклад арабською.
Старий висохлою мов тріска, неживою рукою з помітним зусиллям потягнувся й підхопив нижній том:
— О, я читав лише першу трилогію. Пізніше придбав і решту, але ніколи не мав достатньо часу для прочитання. Зрештою взагалі загубив ті книги… Дуже вдячний за подарунок. Він мені до смаку.
— Є легенда, що ви дали назву своїй організації після прочитання цих романів. Це правда?[36]
Старий відклав книгу й ледь всміхнувся:
— Нехай так і залишиться нез'ясованим, чи є там правда. Ви маєте багатство й технології. Нам залишаються самі легенди.
Тейлор узяв щойно відкладену старим книгу й підняв її перед собою, як роблять священики з Біблією: — Я прийшов сюди, щоб зробити вас Селденом.
У очах старого знову спалахнули глузливі іскорки:
— О! І що ж я маю для цього зробити?
— Збережіть власну організацію.
— До якого часу?
— На чотири століття до Битви Судного дня.
— Ви гадаєте, це можливо?
— Якщо вона не зупиниться в розвитку й не закостеніє, нехай її душа й дух пронизують Космічні сили, аж поки вони не стануть єдиним і неподільним цілим.
— Чому ви почали так цінувати мою організацію? — старий майже не приховував сарказму.
— Тому що це одне з небагатьох на Землі воєнізованих угруповань, які використовують людське життя як зброю. Вам відомо, що можливість проведення фундаментальних досліджень була припинена софонами. Це накладає суттєві обмеження на розвиток комп'ютерних технологій і штучного інтелекту. Тож у часи Битви Судного дня космічні кораблі так само пілотуватимуться людьми. Отже, нам потрібні воїни з відповідним незламним духом і готовністю до самопожертви!
— Тоді що ви нам ще принесли, крім цих книжок?
Тейлор схвильовано зіскочив з ліжка:
— Залежить від того, що вам потрібно. Скільки існуватиме організація, стільки я зможу забезпечувати вас усім необхідним.
Старий жестом запропонував Тейлору знову сісти:
— Я вам дуже співчуваю. За стільки років ви так і не зрозуміли, що нам насправді потрібно.
— Лише скажіть.
— Зброя? Гроші? Жодним чином. Є щось значно дорожче за це. Організація існує досі не через амбіційні плани Селдона. Ви не можете змусити нормальну людину з раціональним мисленням повірити в щось і заради цього померти. Існування організації забезпечує дещо інше: воно є її повітрям і кров'ю. Позбавивши нас цього, ви побачите миттєву загибель усього руху.
36
Прим. перекл. У перекладі з арабської Аль-Каїда ( ةدعاقلا ) — основа, заснування. Написання китайською назви терористичної організації й циклу творів Айзека Азімова «Фундація» цілком збігається:“基地”组织 (“Jīdì” zǔzhī), дослівно — Організація «Основа», та 基地系列 (jīdì xìliè), дослівно — серія «Основа».