Це лише свідчить, що ваші дослідження будуть суто теоретичними, і нічого більше. Так само, як і в Евклі-довій геометрії, висуваєте кілька самоочевидних істин, а вже базуючись на них, будуєте всю теоретичну наукову систему.
По-перше, кожна цивілізація прагне виживання. По-друге, цивілізації мають здатність до росту й експансії, проте загальна кількість матерії у Всесвіті залишається сталою.
Я розмірковувала про це більшу частину свого життя, проте вперше ділюся своїми думками з цього приводу з кимось іншим. І насправді не знаю, навіщо це роблю… І ще одне: для розвитку космічної соціології як науки вам потрібно вивести з цих аксіом два наступні важливі визначення: ланцюги підозр і технологічні вибухи.
Побоююсь, що такої нагоди може більше й не трапитися… Але ти можеш і просто забути все, про що ми говорили. У будь-якому разі я виконала свій обов'язок.
Ло Цзі прокручував ці слова то вперед, то назад, аналізував кожну окрему фразу з різних кутів зору, куштував на смак кожне слово. Нанизував словесні конструкції на нитку молитовних чоток і, мов благочестивий чернець, раз по раз невтомно й побожно перебирав їх; рвав нитки, перемішував слова-намистини й комбінував у нові сполучення, допоки значення кожного окремого слова не стерлося остаточно.
Але, попри всі намагання, Ло Цзі так і не міг виловити з цих слів прихованого сенсу чи бодай натяку на причину, з якої він залишається єдиною людиною на Землі, яку Трисолярис прагне вбити.
Тривалі роздуми змушували його виходити на прогулянки без мети й сенсу. Ло Цзі часто блукав над похмурим озером у товаристві щоразу холодніших вітрів. Цілий тиждень він щодня обходив озеро, сам цього не усвідомлюючи. Двічі пішки діставався навіть підніжжя засніжених гір: звичний місячний пейзаж валунів і дрібнішого каміння занесло снігом. Стежка біля підніжжя злилася з вершинами у єдиний, неподільний засніжений світ. Тільки тоді він відволікся від роздумів над словами Є Веньцзє й повернувся до спогадів. На бездоганній картині порожнечі, змальованій самою природою, з'явилися очі Чжуан Янь. Але він уже міг опанувати свої почуття, тому, не вагаючись, і далі перетворював себе на машину для мислення.
Так непомітно промайнув місяць, і зима по-справжньому вступила у права, але Ло Цзі не припиняв тривалих прогулянок, холодом гартуючи ясність думок.
До цього часу більшість слів-намистин перетворилися на порох, за винятком дев'ятнадцяти найголовніших. Вони не стерлись, а навпаки — оновилися й почали випромінювати легке сяйво:
Кожна цивілізація прагне виживання.
Цивілізації мають здатність до росту й експансії, проте загальна кількість матерії у Всесвіті залишається сталою.
Ло Цзі зосередився на двох аксіомах космічної соціології, сформульованих Є Веньцзє. І хоча не міг віднайти прихованого сенсу, ключа до розгадки, вже чітко усвідомлював, що головна таємниця криється саме в цих словах.
Проте такі сентенції видавалися надто простими. Що він, Ло Цзі, й ціле людство можуть вичавити з цих двох аксіом?
«Не варто недооцінювати простоту. Простота означає твердість і непохитність. Уся велична будівля науки математики зведена на таких самих простих, але логічно непохитних аксіомах, ніби на кам'яному фундаменті».
Розмірковуючи над цим, Ло Цзі знову оглядівся навкруги: в цій місцині все живе помітно страждало від лютого зимового холоду, але на більшій частині Землі життя, як і завжди, вирувало в усьому розмаїтті — в морі, на суходолі й у небі, що не поступалося безкраїй морській стихії, вкритій туманами. І все це буяння форм життя підкорялося правилу природного добору, значно простішому за аксіоми космічної соціології: виживають найліпше пристосовані.
Тепер Ло Цзі усвідомив складність завдання: Дарвін сформулював свій закон природи, базуючись на спостереженнях за живим світом. Йому ж доведеться йти у зворотному напрямку: знаючи закон, відтворити картину розвитку цивілізацій у Всесвіті. А це значно складніше завдання.
Він почав спати вдень, а працювати вночі. Коли його думки заходили в темний кут, що викликало страх і сум'яття, він шукав заспокоєння й умиротворення в зоряному небі. Як казала Є Веньцзє: «Розмаїття складних, комплексних структур цивілізацій у Всесвіті, розвиток та існування яких залежать від хаотичних, ви-падкових чинників, нівелюється величезною відстанню, на якій вони знаходяться від нас. Вони мають вигляд точок — значень, якими легко маніпулювати за допомогою методів математичного аналізу». Це рай для мислителя, в якому він вибудовує логічні умовиводи, тобто те, що так подобалося Ло Цзі. Світ його досліджень був структурова-ний значно чіткіше й лаконічніше за дарвінівський.
Але цей начебто простіше влаштований світ містив загадку: на найближчій до Землі планеті знайшлася високорозвинена цивілізація, але решта Галактики видавалася мертвою пустелею[41]. Ця головокрутка стала для Ло Цзі відправною точкою для подальших досліджень.
Поступово викристалізовувалися у свідомості й не пояснені Є Веньцзє втаємничені визначення: ланцюги підозр і технологічні вибухи.
Цієї ночі, холоднішої, ніж зазвичай, Ло Цзі, як завжди, стояв на березі озера. Холод, здавалося, робив небо світлішим, ніби очищуючи зорі й вибудовуючи їх у геометрично правильну сріблясту решітку на тлі чорного неба, урочисто демонструючи математичну структуру їх розташування. Несподівано для себе Ло Цзі відкрив абсолютно новий рівень світосприйняття: в його відчуттях уся світобудова завмерла, будь-який рух у неї всередині завмер. Біг усього сущого — від зір до атомів — зупинився. Зорі сприймалися як незліченні крижані точки без розміру, що лише віддзеркалюють холодне світло нетутешнього світу… Усе довкола непорушно чекало на його остаточне прозріння.
Вдалині загавкав собака, напевно, службовий пес охорони, й Ло Цзі повернувся до реальності.
Його нервове збудження сягнуло крайньої межі: він так і не збагнув останньої таємниці, але вже не сумнівався, що вона існує.
Він спробував ще раз сконцентруватися, ввійти в стан просвітлення, але без жодного успіху: небо залишалося таким, як і раніше, але абстрагуватися від зовнішнього світу не вдавалося. Попри те, що ніч укрила все довкола, Ло Цзі досі міг розрізнити далекі засніжені гори, ліс, прибережні луки, озеро й будинок у себе за спиною. Крізь напівпрочинені двері можна було бачити темно-червоний жар у коминку… Порівняно з простим і зрозумілим зоряним небом все навколо здавалося хаотичним нагромадженням складних зв'язків, непідвладним логічному математичному викладові. Ло Цзі спробував відмежуватися від оточення.
Він вийшов на замерзле озеро, рухаючись спочатку обережно, та коли пересвідчився, що крига нібито міцна, рушив уперед упевненіше й нарешті дістався точки, звідки не зміг роздивитися берегову лінію. Оточений зусібіч гладенькою, ковзкою кригою, відчував, що здолав хаотичну складність світу. Ло Цзі уявив, що ця гладенька поверхня простягається без кінця в усіх напрямках, і його оточує простий плаский світ у вигляді холодної відполірованої платформи — ідеальне місце для роздумів. Проблеми зникли, відійшли на другий план, і він знову зміг повернутися до стану спокою, в якому на нього чекало зоряне небо…
Раптом лід під ногами Ло Цзі тріснув, і він пірнув у воду.
Тієї миті, коли крижана вода зімкнулася в нього над головою, Ло Цзі побачив, що усталений порядок і тиша зоряного неба зруйнувалися. Зорі закручувалися у вихорі й розпадалися на турбулентні сріблясті хвилі, що брижили простір, розкочувалися врізнобіч. Холод блискавкою пронизав тіло, засліпив і скував. За єдину мить туман його думок розвіявся, не лишилося жодного темного куточка свідомості. Він тонув, поринав глибше, й сріблястий зоряний вихор над головою стиснувся в тьмяне коло завбільшки як ополонка. Його обступила сама холодна чорнильна темрява, й Ло Цзі здавалося, що він не занурюється під лід, а стрибає в чорну порожнечу космосу.
41
Прим. автора. Ідеться про так званий парадокс позаземних цивілізацій, викладений Фермі: теоретично люди можуть літати до різних зірок, що розташовуються в Чумацькому шляху на відстані 1-го мільйона років. І якщо існує цивілізація прибульців, яка розвинулася на 1 мільйон років раніше за людську, така цивілізація має от-от відвідати Землю. Цей парадокс ґрунтується на двох фактах, що стосуються Чумацького Шляху: по-перше, Чумацький Шлях дуже старий, його вік становить близько 10 мільярдів років; по-друге, діаметр Чумацького Шляху — лише близько 100 тисяч світлових років. Тому, навіть якщо прибульці подорожують у космосі зі швидкістю лише 0,001 швидкості світла, вони перетнуть увесь Чумацький Шлях приблизно за 100 мільйонів років — час, набагато менший за вік Чумацького Шляху. Якщо інопланетяни існують, вони неодмінно мають відвідати Сонячну систему.