І в цій мертвій, холодній, чорній порожнечі Ло Цзі відкрилася істина Всесвіту.
Кількома швидкими рухами він виштовхнув тіло нагору, голова зринула над поверхнею води, й Ло Цзі, відпльовуючись, спробував заповзти на кригу. Він устиг витягнути з ополонки лише половину тіла, як лід знову проломився під його вагою; він пробував ще й ще, але з тим самим результатом. Так Ло Цзі торував собі шлях до берега, проламуючи під собою кригу, але просувався надто повільно, й від страшного холоду сили дуже швидко полишали його. Не знав, чи встигне його виявити охорона, перш ніж він замерзне або піде на дно. Він скинув намоклу пухову куртку, що почала сковувати рухи, — стало трохи легше. Подумавши хвильку, Ло Цзі розстелив куртку на кризі, щоб хоч якось розподілити навантаження на більшу площину. Сили залишалося тільки на ще одну спробу: він обережно видерся на лід, розпластався на куртці, наскільки зміг. Цього разу крига витримала. Ло Цзі боязко, повільно відповзав від ополонки й зважився звестися на ноги лише на значній відстані від проламу. Тільки тепер він помітив миготіння численних ліхтарів і почув крики на березі.
Ло Цзі стояв на замерзлому озері, від пронизливого холоду зуби в нього вицокували швидку чечітку. Холод, здавалося, струмував не від крижаної води, не розносився вітром, який пробирав до кісток, а ринув з глибин космосу. Ло Цзі не смів підняти очі, бо знав, що з цієї миті зоряне небо матиме для нього зовсім інший вигляд і він ніколи більше не насмілиться зазирнути в крижану безодню космосу, засіяну мерехтливими сріблястими зорями. Як і в Рея Діаса, який почав страждати на геліофобію, в Ло Цзі розвинулася жорстока астрофобія.
Схиливши голову, під перестук зубів Ло Цзі вимовив сам до себе:
— Обернений Ло Цзі, я — твій Руйнівник!
— За останні кілька років ви геть посивіли, — сказав Ло Цзі Кенту.
— Ну, принаймні за решту відведених мені років відсоток сивини точно не зросте, — з посмішкою відповів Кент. Спілкуючись із Ло Цзі, він завжди тримав дистанцію і говорив дуже чемно, зі старомодною ввічливістю. Обернений уперше побачив у нього таку відкриту посмішку. У виразі очей легко читалося несказане: «Нарешті ти взявся за розум і почав працювати!».
— Мені потрібне безпечніше місце, — заявив Ло Цзі.
— З цим проблеми не буде, докторе Ло. Які ще побажання щодо такого місця?
— Окрім безпеки — жодних. Але місце має бути абсолютно безпечне.
— Докторе, абсолютно безпечних місць не існує, але ми можемо максимально наблизитися до такого рівня. Проте мушу вас попередити, що зазвичай подібні місця розташовуються під землею, і зручностей там…
— Рівень комфорту не має критичного значення, але було б добре, якби таке місце знайшлося на моїй батьківщині.
— Без проблем. Я просто зараз дам доручення.
Коли Кент уже збирався йти, Ло Цзі гукнув його й запитав, вказуючи на Едемський сад, майже повністю засипаний снігом:
— Ви можете мені сказати, де ми перебуваємо? Я сумуватиму за цією місциною.
За десять годин, проведених у дорозі в супроводі цілого конвою охорони, Ло Цзі нарешті дістався місця призначення. Щойно зробивши крок із автомобіля, він миттю зрозумів, де опинився: та сама простора зала з низькою стелею, схожа на підземний гараж. П'ять років тому саме звідси Ло Цзі розпочав свою подорож до нового казкового життя. Нині ж, за п'ять років здійснених солодких мрій, присмачених нічними жахіттями, він повернувся до початкової точки.
Одним із тих, хто зустрів його, виявився Чжан Сян, молодий хлопець, який п'ять років тому забезпечував їхній із Ши Цяном від'їзд. Тепер він, змужнілий і досвідчений чоловік середніх літ, відповідав за безпеку всього об'єкта.
Ліфтом знову керував озброєний солдат, звичайно, не той самий, що колись, та в Ло Цзі трохи посвітлішало на душі. Насправді за ці роки той старезний ліфт замінили сучасним автоматичним, тож більше не доводилося зачиняти двері вручну. Солдат просто натиснув кнопку з позначкою «–10», і кабіна попливла під землю.
Підземні споруди за цей час також вочевидь оновили: вентиляційні шахти в коридорах заховали від людських очей; стіни обклали кахлями, що не бояться вогкості; спадщина старих часів, включно з приписами цивільної оборони зникла без сліду.
Увесь підземний десятий поверх відвели під помешкання Ло Цзі. Попри те, що рівень комфорту щойно залишеного маєтку й цього бункера годі було порівнювати, його обладнали комп'ютерами та пристроями для комунікації за останнім словом техніки, а в конференц-залі встановили найсучаснішу систему відеозв'язку. Це надавало їй вигляду військового командного центру.
Адміністратор особливо звернув увагу Ло Цзі на дивні з вигляду вимикачі освітлення із зображенням маленького сонця. Сказав, що з їх допомогою вмикаються спеціальні «сонячні» лампи, які використовуються в шахтах. Їх потрібно вмикати щонайменше на п'ять годин упродовж доби. Світло цих ламп має замінювати сонячні промені включно з ультрафіолетовими, тож вони необхідні людям, чий фах передбачає тривале перебування під землею.
Наступного дня астроном Альберт Рінгер з'явився на мінус десятому поверсі на запит Ло Цзі.
Познайомившись із Рінгером, він виклав суть справи:
— Це ви вперше зафіксували сліди, які підтверджують траєкторію і швидкість польоту трисоляріанського флоту?
Рінгер скривився, як від болю:
— Я вже безліч разів казав репортерам, що слава першовідкривача належить генералові Фіцрою, а не мені. Саме він наполіг на тому, щоб у період калібрування й тестування обладнання «Габбла ІІ» я спостерігав за Трисолярисом. Якби він цього не зробив, ми цілком могли б проґавити момент, зручний для спостережень, і завихрення міжзоряного пилу встигли б влягтися.
— Я хотів обговорити з вами дещо зовсім інше, — поквапливо перебив його Ло Цзі. — Я колись спеціалізувався на астрономії, але не можу сказати, що мав глибокі знання. А тепер і поготів не стверджуватиму цього, бо останні відкриття й тенденції для мене — темний ліс. Ось про що я хотів у вас запитати: якщо у Всесвіті існують інші спостерігачі, крім Трисоляриса, то чи до снаги їм встановити місцезнаходження Землі за тією давньою передачею?
— Ні.
— Ви впевнені?
— Цілком.
— Але Земля з Трисолярисом певний час підтримували контакт, обмінюючись радіохвилями!
— За сеансами зв'язку на низьких частотах можна визначити лише приблизне розташування Землі й Три-соляриса в поясі Чумацького Шляху та відстань між ними. Тобто якщо десь існують інші спостерігачі, вони дізнаються лише про те, що десь у Рукаві Оріона нашої галактики — в Чумацького Шляху — існують два цивілізовані світи, віддалені один від одного на 4,22 світлового року. Але це жодним чином не допоможе встановити точне місцезнаходження. Ба більше, визначити взаємне розташування у Всесвіті навіть за допомогою такого обміну повідомленнями можливо тільки між найближчими світами, такими як Сонячна система й Трисолярис. Третя сторона, навіть якщо ми спілкуватимемося безпосередньо з нею, не зможе визначити місце нашого розташування, як і ми — її.
— Чому?
— Визначення положення зорі в глибинах Всесвіту для стороннього спостерігача — не такий простий процес, як люди собі уявляють. Ось гарна аналогія: ви пролітаєте в літаку над Сахарою, й раптом чуєте, як одна з піщинок волає: «Я тут!». Ви чуєте крик, але хіба, виглянувши в ілюмінатор, зможете з'ясувати, яка саме піщинка вигукнула? У Чумацькому Шляху майже 200 мільярдів зір — ціла зоряна пустеля.
Ло Цзі задоволено кивнув:
— Я розумію. Значить, такі справи…
— Які справи? — запитав Рінгер.
Ло Цзі не відповів, натомість запитав знову:
— А як можна, зважаючи на сьогоднішній рівень технічного розвитку людства, чітко визначити й передати кудись дані про місце розташування певної зорі у Всесвіті?
— За допомогою спрямованого високочастотного електромагнітного випромінювання. Частота хвилі має дорівнювати частоті видимого спектру світла, або перевищувати її та передаватися з потужністю, не меншою за потужність випромінювання зорі. Простіше кажучи, ви примушуєте її миготіти, ніби то маяк у космосі.