Чжан почув, як хтось увійшов до вітальні, не постукавши і гукаючи: «Старий Чжане!» та «Пане Чжан!», і рушив туди. Він здогадався, хто то, ще раніше, щойно почув важ-келенні кроки людини, яка підіймалася сходами. Мяо Фу-цюань, ще один сусід зі сходового майданчика, зайшов до помешкання. Цей власник кількох вугільних шахт у провінції Шаньсі був на кілька років молодший за Чжана. Мяо Фуцюань володів великим будинком в іншому районі Пекіна, а в цій квартирі мешкала його пасія з провінції Сичуань, не старша за його доньку. Попервах, коли Мяо тільки придбав тут помешкання, родини Чжана та Яна ставилися до нього не надто дружньо, бо з ним постійно виникали суперечки через речі, покинуті в коридорі загального користування. Але зрештою вони зрозуміли, що новий сусід, хоч і брутальний у спілкуванні — товариська й щира людина. Після того як управлінська компанія вирішила спір щодо приміщень загального користування, між трьома родинами встановилися приязніші стосунки. Хоча Мяо й стверджував, що відійшов від справ і залишив управління бізнесом синові, він досі був вельми зайнятою людиною. У квартирі з'являвся вряди-годи, й усіма трьома величезними кімнатами цілковито розпоряджалася коханка.
— Старий Мяо, Місяць уже знову змінився на молодик від часу твоєї останньої появи. Де ти цього разу схопив фортуну за хвіст, і на скільки вона тебе збагатила? — запитав Ян.
Мяо, перш ніж відповісти, взяв кухоль, наполовину наповнив його водою з диспенсера і жадібно випив:
— Були неприємності на шахті, й мені довелося їхати все залагоджувати… З грошима сутужно, навколо коїться таке, наче запроваджено військовий стан, уряд зі своїми дитячими підходами до вирішення проблем... Старий закон про видобувну діяльність і так не працював, а тепер взагалі незрозуміло, коли шахти зможуть стати до роботи…
— Гіркі жнива для всіх, — промовив старий Ян, не відриваючи очей від футболістів на екрані телевізора.
Чоловік лежав на ліжку ось уже кілька годин. Місяць ділився з ним світлом, що приникало до кімнати крізь напівпідвальне віконце, й холодні промені час від часу яскраво спалахували на підлозі. Через гру тіней усе навколо здавалося витесаним із сірого каменю, тому кімната нагадувала гробницю.
Ніхто не знав справжнього імені чоловіка, проте згодом він стане відомим як «Руйнівник ІІ».
Протягом попередніх кількох годин Руйнівник ІІ пригадував усе своє життя, щоб не забути нічого важливого. Упевнившись у відсутності прогалин у споминах, він напружив м'язи, неначе задерев'янілі, аби дістати з-під подушки пістолет, і повільно підніс цівку дула до голови. Цієї миті перед очима з'явилося повідомлення від софона.
Не роби цього, ти нам потрібен.
— Господи, це ти? Увесь минулий рік мені снилося, що я отримав від тебе послання, але це так і залишалося маренням. І от нещодавно навіть сни зникли, як я гадав — назавжди. Але ж ні.
Це не сон. Я з тобою спілкуюся в режимі реального часу.
Руйнівник стиха розсміявся:
— Ну от і добре. Усе скінчено. Там, напевне, снів немає. Потребуєш доказів?
— Доказів того, що там не буває снів?
Доказів, що це насправді я.
— Ну то скажи мені, чого я не знаю.
Усі твої золоті рибки — мертві.
— Яке це має значення? Скоро ми зустрінемося десь, де немає темряви.
Тобі все ж таки варто поглянути. Цього ранку ти був засмучений і не дивлячись, відшпурнув недопалок, а він потрапив до акваріума. Нікотин із сигарети розчинився у воді, що призвело до загибелі рибок.
Руйнівник ІІ розплющив очі, поклав пістолет і скотився з ліжка. Його вайлуватість і жалощі до себе враз зникли. Він увімкнув світло, підійшов до маленького столика, на якому стояв акваріум. П'ять золотих рибок-те-лескопів плавали догори білими черевцями в товаристві розмоклого недопалка.
Матимеш і другий доказ: Еванс надіслав тобі зашифрованого листа, але пароль доступу змінив. Він не встиг перед смертю повідомити новий пароль, тож лист так і залишився непрочитаним. Я тобі його скажу: «CAMEL», як і марка сигарет, якими ти отруїв золотих рибок.
Руйнівник ІІ з хвилюванням дістав ноутбук і, поки чекав на завантаження системи, розплакався:
— Господи, Боже мій, це справді ти? Це ж ти? — схлипував він. Після завантаження ОС через спеціальний додаток, розроблений ОЗТ, він відкрив електронну пошту й дочекався появи віконця для введення пароля. Увів новий пароль, і на екрані відразу з'явився текст, але Руйнівник ІІ навіть не збирався його читати. Він опустився навколішки, повторюючи: — Господи! Це насправді ти, Господи! — Трохи заспокоївшись, нарешті підняв догори заплакані очі й продовжив: — Нас не попереджали ні про напад на зібрання з Командувачем, ані про засідку в Панамському каналі. Чому ти полишив нас?
Ми вас боїмося.
— Це тому, що наші думки не відкриті назовні? Але ж цього й не потрібно, аби знати, що всі вміння, яких вам бракує: обман, маніпулювання, маскування, введення в оману — ми спрямовуємо на службу вам.
Ми не знаємо, так це, чи ні. Проте навіть припустивши, що це правда, неможливо позбутися страху. У вашій Біблії згадується тварина, яка зветься змією. Якби вона приповзла до вас і сказала, що відтепер щиро й віддано служитиме вам, у вас не було б остраху й огиди до неї?
— Якби її наміри були чесними, я здолав би страх і огиду.
Це було б важко.
— Звичайно, адже вас одного разу змія вже вкусила. Після прибуття софонів і налагодження спілкування у режимі реального часу ви дуже детально, навіть надміру детально, відповідали на всі наші запитання. Більшість інформації, як-от обставини отримання першого повідомлення із Землі та процес створення софонів, цілком можна було б нам і не передавати. Спочатку ми вірили, що це ознака довіри з боку Господа. А тепер міркуємо: ми не володіємо технологією комунікації за допомогою прозорості думок та їх візуалізації, то чому ви не скористалися вибірковим підходом щодо інформації, яку нам передали?
Насправді такий варіант розглядався, проте обсяг інформації відрізнявся б не так кардинально, як ти собі уявляєш. У нашому світі способи обміну інформацією та комунікації, не засновані на технології візуалізації думок, також мали вжиток. Особливо широко це використовувалося у Технологічну еру. Проте прозорість думок стала нашим культурним і соціальним кодом. Зрозуміти це тобі так само складно, як і мені — ваш світоустрій.
— Мені складно уявити, що у вашому світі взагалі не існує обману та підступу.
Таки існують, але примітивні порівняно з вашими. Наприклад, у нашому світі під час ведення воєнних дій ворожі партії можуть застосовувати елементи маскування для приховування позицій, але якщо у супротивника з'явилися сумніви щодо конкретних точок, він просто запитує про реальний стан протилежної сторони та зазвичай отримує правдиву відповідь.
— Це неймовірно.
Ви так само незрозумілі для нас. У тебе на полиці стоїть книга «Історія трьох королівств».
— «Роман трьох царств»[5]. Ти не зрозумієш, про що там ідеться.
Я зрозумів невелику частину. Так само, як і звичайна людина, ознайомлюючись зі складною працею з математики, може зрозуміти її початкові терміни, лише докладаючи величезних розумових зусиль та сповна використовуючи уяву.
— Ця книга справді демонструє всі рівні досягнень людства у стратегічному плануванні, хитрощах та інтригах.
Проте в нас є софони, які можуть зробити прозорим усе в світі людей.
5
Прим. перекл. «Роман трьох царств», або «Роман трьох держав» (三国演义, sānguó yǎnyì) — китайський роман, написаний, за оцінками, у 14-му столітті, який входить до чотирьох «класичних китайських романів. Розповідає про період Саньґо (220– 280 роки н. е.) в історії Китаю, коли країна розпалася на три окремі державні утворення: Вей, У та Шу.