— Хтось припустився помилки, повторюючи замахи? Да Ши, слухай, твої методи розслідування були добрі два століття тому. Не думаю, що й зараз можна робити припущення щодо cui prodest, спираючись на твій досвід.
— Е-е-е, хлопче, такі речі старі як світ і завжди залишатимуться актуальними. А щодо того, хто припустився помилки, то я навіть не певен, чи справді існує цей «хтось»…
У двері подзвонили. Ши Цян пішов зустрічати гостей, відчинив і побачив кілька людей у цивільному. Йому не потрібно було дивитися на посвідчення, щоб зрозуміти, хто завітав.
— Ти ба, виявляється, в цьому світі ще зосталися детективи з плоті й крові. Проходьте, колеги.
Троє гостей прийняли запрошення та ввійшли, а двоє залишилися в коридорі. Старшим групи виявився молодик років тридцяти з вимкненими екранами на одязі, як і у Да Ши та Ло Цзі. До того ж, його китайська не мала жодних пізніших запозичень із англійської — чиста класична путунхуа.
— Мене звуть Ґо Чженмін, я працюю в Департаменті цифрової реальності міського бюро громадської безпеки. Ми запізно зреагували на все, що трапилося з вами. Перепрошую за таке службове недбальство, але врахуйте, що останній подібний випадок трапився ще півстоліття тому. — Він ґречно розкланявся з Да Ши: — Прийміть, будь ласка, моє щире захоплення вміннями поліцейського старої школи. Сьогодні офіцерів поліції з подібними навичками годі й шукати.
Поки офіцер Ґо вводив їх у курс справи, Да Ши та Ло Цзі помітили, що в будинку вимкнулися й решта екранів. Скидалося на те, що перед візитом поліцейські від'єднали «листочок» від глобальної мережі надцифрого зовнішнього світу. Двоє інших правоохоронців зосереджено працювали, й Ло Цзі побачив у них річ, що здавалася безповоротно втраченою в ці часи: ноутбук. Хоча ця модель була завтовшки як аркуш паперу.
— Вони встановлюють брандмауер для цього «листка», — пояснив дії підлеглих Ґо Чженмін. — І запевняю вас, що зараз ви перебуваєте в цілковитій безпеці. Гарантую отримання належної компенсації від урядової системи громадської безпеки.
— Ми вже сьогодні, — Да Ши взявся пригадувати й загинати пальці, — заробили чотири компенсації.
— Мені це відомо. Внаслідок низки цих пригод полетить чимало голів у найрізноманітніших секторах міського управління. Тому я уклінно прошу вас обох співпрацювати зі мною, бо зовсім не маю бажання опинитися в списках на звільнення. Заздалегідь вам вдячний!
— Чудово вас розумію, — відповів Да Ши. — На колишній службі мав такий самий клопіт. Вам потрібні подробиці наших пригод?
— Немає такої потреби. Насправді за вами весь час стежили, й усі ці події сталися, як я вже казав, лише внаслідок службового недбальства певних осіб.
— То можете пояснити, що відбувається?
— KILLER версія 5.2.
— Що?
— Комп'ютерний вірус, розроблений ОЗТ й запущений у мережу десь за століття після початку Епохи кризи. У подальшому багато разів доопрацьовувався, вдосконалювався й оновлювався. Це вірус-убивця, що ідентифікує свою ціль у багато способів, серед іншого й через підшкірний чип-ідентифікатор. Після виявлення місцезнаходження жертви вірус KILLER маніпулює всіма можливими зовнішніми пристроями, обладнанням, механізмами для скоєння вбивства. Як це працює, ви могли сьогодні побачити на власні очі: складається враження, що весь світ прагне твоєї смерті. Тому вірус часто називають «модерновим прокляттям». Були часи, коли KILLER навіть поставили на комерційні рейки й такими послугами торгували на чорному ринку. Ви просто вводите ідентифікаційні дані особи в програму, завантажуєте її у світову мережу, й навіть якщо жертві пощастить уникнути загибелі, її подальше життя в суспільстві перетвориться на щоденну гру в хованки зі смертю.
— Аж такий поступ? Неймовірно! — вигукнув Да Ши.
— Створене сотню років тому програмне забезпечення ще працює і здатне вбивати?! — вражено перепитав Ло Цзі.
— Цілком. Розвиток комп'ютерних технологій майже припинився досить давно, тож програмне забезпечення, розроблене сто років тому, цілком сумісне з наявними комп'ютерними системами. Після першого зараження мережі KILLER убив чимало людей. Жертвою став навіть голова однієї держави, але з плином часу антивірусні програми та брандмауери впоралися з пошестю, й епідемія зійшла нанівець. Однак саме ця версія вірусу розроблена спеціально для полювання на доктора Ло. Але ціль перебувала в режимі гібернації, тому вірус не активувався, він фактично спав, тому й не був превентивно виявлений і знешкоджений системою інформаційної безпеки. І лише коли доктор Ло повернувся до життя, KILLER 5.2 прокинувся й узявся до виконання своєї місії, хоча його творець помер за століття до цього.
— То й століття тому вони ще прагнули мене вбити? — Ло Цзі відчув, як повертається давно забутий страх.
— Саме так. Найсуттєвіше те, що дана версія KILLER створена саме для конкретного вбивства й до сьогодні ніколи не активувалася.
— То які в нас плани? — запитав Да Ши.
— Глобальну мережу просканують на ознаки присутності KILLER 5.2 й знищать його. Але ця процедура потребуватиме значного часу. До остаточного знищення вірусу є два варіанти захисту доктора Ло. Перший: тимчасова заміна ідентифікаційних даних. Але це не дає стовідсоткової гарантії, та й у майбутньому можуть виникнути непередбачувані ускладнення. Нам достеменно не відомий рівень розвитку комп'ютерних технологій ОЗТ на час написання вірусу, тож цілком можливо, що KILLER 5.2 в якісь додаткові способи ідентифікує жертву, тому проста зміна даних виявиться неефективною. Подібний випадок мав місце близько ста років тому: після активації програми захисту особи, яка охоронялася, та початку використання фальшивої особистості вірус розширив критерії ідентифікації цілі й убив сотні схожих людей, включно з первинною ціллю. Я пропоную вам другий варіант: ви підіймаєтеся на поверхню й живете якийсь час там, де майже відсутні апаратні можливості для реалізації задуму творця KILLER 5.2.
— Ось і чудово, — погодився Да Ши. — Я й без цього планував вийти на поверхню.
— А що там, нагорі? — запитав Ло Цзі.
— Більшість пробуджених мешкають там, — відповів Ши Цян. — Вони не можуть пристосуватися до реалій життя в новітньому підземному місті.
— Це правда. Принаймні я радив би провести там перехідний період, — погодився офіцер Ґо. — Усі аспекти сучасного суспільства — політика, економіка, культура, життєві звички й міжстатеві відносини — зазнали суттєвих змін, і нам до них складно адаптуватися.
— Але ж вам вдалося добре пристосуватися, — зауважив Да Ши, роздивляючись офіцера. Вони з Ло Цзі відзначили, що той сказав «нам».
— Я ліг у гібернацію через лейкемію і прокинувся ще зовсім хлопчиськом у тринадцятирічному віці, — з посмішкою відповів Ґо. — Але ніхто не вірить, як складно мені було пристосуватися. Збився з ліку, рахуючи, скільки разів довелося звертатися по допомогу до психотерапевта.
— І скільки пробуджених змогли справді добре пристосуватися до реалій сучасного життя? — поцікавився Ло Цзі.
— Чимало. Але й на поверхні можна цілком пристойно влаштуватися.
— Командир спеціального загону підкріплення, відрядженого в майбутнє, Чжан Бейхай прибув для проходження служби, — відрапортував Чжан Бейхай і віддав честь.
За спиною в Командувача Азійським флотом у всій красі зорів Чумацький шлях. Флагманський корабель флоту перебував на орбіті Юпітера, постійно обертаючись для створення штучної гравітації всередині корабля. Чжан Бейхай подумки відзначив, що внутрішнє освітлення каюти капітана доволі тьмяне, а зовнішній ілюмінатор — просто колосальний; складалося враження, що проектанти намагалися інтегрувати внутрішній простір корабля з космосом, перетворивши їх на одне ціле.
Командувач флоту на привітання відповів:
— Вітання попередникові.
З вигляду він був ще досить молодий. Слабкі відблиски від погон та кокарди на кашкеті вихоплювали з півмороку азійські риси. Коли на шостий день після пробудження Чжан Бейхай отримав свій однострій Азійського флоту, він із подивом побачив стару добру емблему косміч-них сил: у центрі кола — срібна зірка з чотирма про-менями-мечами. Хоча за минулі два століття емблема й не змінилася, сам флот став незалежною державою на чолі з власним Президентом. А у віданні Командувача залишалися виключно військові питання.