— Це Піпл, — представив Гриша. — Тобто його так називають.
— Це! Жіночий! Туалет!
— Тут же нікого нема, — заперечив Гриша з дивовижною безпосередністю. Цієї самої миті з коридора почулися голоси — і цокіт каблуків, який наближався з кожною секундою. Гриша насторожився:
— Що ж, я піду...
Він зник за дверцятами кабінки, я штовхнула цього Піпла в іншу — і зачинила дверцята, загородила собою. Ледве чутно засичав балончик, одна зі старшокурсниць, що зайшли в туалет, наморщила носа:
— Фарбою смердить?
— Ремонт, — привітно пояснила я.
На щастя, вона не стала нічого з’ясовувати.
— Це ж треба до такого додуматися! Дитячий садок...
Я визирнула в коридор, дочекалася моменту, коли ніхто не дивився, і випустила цього Піпла. Не скажу, щоб він мені дуже сподобався — у нього був погляд верблюда, поблажливий, зверхній. Крім того, уся ця принизлива метушня з кабінками...
— Гришо, він що, збоченець чи зовсім дурень?..
— Ти завжди так багато базікаєш?
Сказано було недбало, наче мимохіть. Я закрила рот і для певності уявила, що на губах у мене застібка-змійка й що вона міцно замкнена. Дуже добра психологічна вправа, допомагає змовчати в ситуаціях, коли кожне слово працює проти тебе.
Ми мовчки вийшли з корпусу, пройшли до Головної будівлі, і тут, на сходах, я знову побачила Мішу. Він різко змінився за ті кілька годин, що я його не бачила: був блідий, розгублений, навіть понижчав. Його дівчина стояла навпроти й стурбовано питала, а Міша неохоче відповідав — і мені без усякого амулета було ясно, що він од неї щось приховує.
Вона була невисока, смаглява, чорноока; вона була Тінь і зараз, розпитуючи, тягла з хлопця життєві соки. А в мене, як на гріх, не було амулета.
— Ці? — запитав Піпл, простеживши за моїм поглядом.
Я кивнула. Застібка-змійка й далі надійно скріплювала мої губи.
Не кажучи ні слова, він рушив до них. Підійшов і почав про щось розпитувати; брюнетка мимоволі підвела брови — здається, цей Піпл зумів її приголомшити. Вона захитала головою, навіть позадкувала; мій новий знайомий обійшов їх по колу, ніби принюхуючись, і повернувся до мене.
— Вона не Тінь, — сказав заклопотано.
— Як?!
— А отак. Просто дівка. А хлопця піратять, і сильно.
— «Піратять»... у сенсі?
— Ну, я це так називаю. Як фільми скачують незаконно. Піратським чином. Так і його зараз скачують...
— Скачують... з торентів чи що? Людину?!
Він подивився на мене вже знайомим поглядом ученого верблюда, згори вниз:
— Гриша сказав, ти з позавчорашнього дня в службі Доставки?
— З учорашнього.
Він зітхнув, мовляв, навчати новачків не наймався.
— Тінь установила з жертвою контакт і викачує з неї життєві сили. Так зрозуміліше?
— Як ти знаєш? Ти що, теж бачиш ці знаки, кров на лиці...
Він помотав головою:
— Ні. Я чую. Нюхом.
Його ніздрі ледь сіпнулися:
— У тебе друга група крові, парфуми Kenzo Flower By Winter Flowers, сьогодні ти була в басейні, їла піцу «Маргарита» і пиріжки з м’ясом.
Я довго мовчала. Він доброзичливо чекав, поки я впораюся з черговим шоком.
— Я тебе боюся, — вичавила я нарешті.
— І марнуєш купу часу на непотрібні емоції, — повідомив Піпл. — А хлопцеві залишилося жити щонайбільше добу.
— Жити?!
— З нього качають час життя — конкретно так... За годину відбирається кілька років. Завтра вранці з хлопця буде труп.
— А що ж нам робити?!
Він подивився поблажливо.
Міша і його подруга сіли в маршрутку. Я підняла руку, зупиняючи машину. Пригальмувала зелена «копійка»:
— Дорогу покажеш?
Піпл грубувато смикнув мене за лікоть, відтяг од машини й кивнув водієві, щоб їхав далі.
— Ти чого? — я вирвала руку.
— У цій машині вчора таке возили, що я й говорити не хочу, — сказав він уривчасто. — Он синя їде, спиняй її.
Ми влізли в стару синю «Мазду». Піпл повів ніздрями, але промовчав. Водій їхав за маршруткою, ні про що не питаючи, — на щастя, рух був нешвидкий.
— Тобі, мабуть, важко, — сказала я, забувши про застібку на губах.
Він запитально звів брови.
— Ну, з таким нюхом, — уточнила я.
— Я звик.
— «Парфумер» Зюскінда читав? — я була впевнена, що він зацікавиться, але він байдуже похитав головою:
— Ні.
— Хоч кіно дивився?
Він посміхнувся:
— Ти все-таки дуже багато базікаєш.
Я ображено прикусила язика. У цю хвилину маршрутка, за якою ми тяглися, зупинилась коло узбіччя, і з неї вийшли Міша зі своєю брюнеткою.