Піпл ішов по сліду, як собака, не дуже при цьому напружуючись і, само собою, не водячи по землі носом. Тому ми могли відстати й не боятися, що наші підопічні помітять стеження.
Коло під’їзду дев’ятиповерхівки вони зустріли, очевидно, сусідку. Її ми спершу почули й тільки потім побачили.
— Я подзвонила хазяїнові вашої квартири! — кричала літня жінка. — А наступного разу подзвоню в міліцію!
Міша щось примирливо сказав, я розчула тільки: «Тьотю Свєто, ну чого ви...»
Жінка підвищила голос:
— Безсовісні! У чоловіка мігрень, а вони музику врубають о сьомій ранку!
Брюнетка ввійшла в під’їзд, навіть не глянувши на засмучену сусідку. Я догадалася: це дівчина врубає музику. Вона робить зарядку й робитиме, а сусіди можуть хоч об стінку розбитися. Бідний Міша...
— Ця тітка не Тінь випадково? — запитала я Піпла. Він хитнув головою.
Ми дочекались, поки обурена жінка відійде, і рушили до під’їзду. На дверях був кодовий замок, Піпл нахилився, ніби ненароком обнюхав кнопки й одразу набрав правильний номер. Усередині, в під’їзді, було темно й вогкувато, мені на секунду згадалося підземелля з порталом.
Піпл ішов, неквапливо піднімаючись сходами, іноді зупиняючись, іноді нахиляючись до дверей квартир.
— Немовля, хлопчик, штучне вигодовування. Пуделиха з тічкою. Парфуми «Шанель», фальшивка, фу... А тут що?
Він зупинився, підібравшись, як мисливський пес. Я завмерла, боячись йому завадити.
Піпл видихнув і розслабився:
— Нічого... Нічого тут нема, ніякої Тіні, ми даремно сюди приїхали.
І пішов сходами униз.
— Ти знаєш, у якій вони квартирі?
Він подивився на вікна:
— У сорок першій.
— Тоді чому... ти... не можеш піти до них і сказати всю правду? Ти ж бачив, цей хлопець... Міша... він уже щось відчуває, з ним щось не так...
Піпл промовчав. Я сама згадала: не далі як сьогодні вранці я сама намагалася застерегти Мішу, і тепер він вважає мене в найкращому разі дурненькою.
— Ти сказав, що йому лишилося жити щонайбільше, добу...
Піпл кивнув.
— А ми будемо дивитися й чекати?!
Віддаляючись від під’їзду, він на ходу поманив мене за собою. Ми пройшли повз тітку Світлану — Піпл привітно з нею привітався.
— Тут така ситуація, — заговорив він, коли ми знову вийшли на вулицю. — Перед фіналом Тінь зазвичай вилазить з укриття й підходить ближче до жертви. Якщо ми її вистежимо, перш ніж він помре, — ми молодці.
— Він здоровий молодий чоловік. Від чого йому вмирати?
— Зовні це буде схоже на аварію, кримінал, раптовий інсульт — у молодих теж буває, хоч і рідко. Навіть самогубство. По суті, раптовий кінець життя, яке зжерла Тінь.
Мені стало холодно. Я зупинилася:
— Послухай, виходить, усі аварії... вибухи, пожежі, інсульти...
— Не всі, — м’яко заперечив Піпл. — Тіні підстроюються під існуючий тренд. Підкладають, так би мовити, свої жертви під нещасні випадки.
— Навіщо це треба? Навіщо вони вбивають?
— Харчуються. Гріються. Здобувають свій ресурс... Тобі зараз куди? В гуртожиток?
Я похитала головою:
— Почекай... Тінь завжди підходить до жертви в останню мить?
— У дев’яноста відсотках випадків.
— А якщо ця Тінь, яка вбиває Мішу... опиниться серед тих десяти відсотків, що не виходять?
Піпл зітхнув. Я звично потяглася рукою до амулета — і схопила порожнечу.
— Не переживай, — сказав Піпл. — Не бачиш Тіней — о’кей. Навчися визначати їх за непрямими ознаками.
— Це ж за якими?
— По-перше, вони вічно мерзнуть. Якщо у спеку бачиш людину в теплому светрі й шарфі — зверни увагу. По-друге, вони бояться молока: воно для них — як кислота. Сумніваєшся в комусь — запропонуй сьорбнути молочка або випити кави з вершками. Відмовиться — отже, Тінь.
— Або просто не любить молока.
— Або не любить, — легко погодився Піпл. — Ти як почуваєшся?
— Паскудно.
— У тебе сьогодні був нівроку такий гормональний викид, — сказав він замислено.
— І що це значить?
— Значить, що ти зустріла когось, хто потім з’явиться в еротичних снах... У тебе як із сексуальною орієнтацією?
— Традиційна! Це тебе не стосується! І перестань мене обнюхувати!
На мене з підозрою зиркали люди на вулиці. Я, похопившись, замовкла.
— Вибач, — сказав Піпл дуже щиро. — У мене це професійна деформація. Я буваю безтактний.
І всміхнувся без краплі зарозумілості — щиро і з симпатією.
Розділ шостий
Голуби й соколи
коридорі на підвіконні Павлик здійснював маніпуляції з величезним букетом квітів. Коли я підійшла, він підстрибнув з несподіванки, потім розслабився й видихнув: