— Гаразд, чого ж вам від мене треба? — запитав Квінт.
Надворі, відлітаючи, шугали повз вікно білі круки. Нервуючись, професор знову заходився смикати пальці — один, другий, третій…
— Треба, щоб ти приніс мені один берестяний сувій, — пояснив він хлопцеві.
— І це все? — усміхнувся Квінт.
Кров відлинула від професорового обличчя.
— Це зовсім не смішно, хлопче, — зауважив він холодно. — Я сходив би й сам, але нога моя ще негодяща.
— Вибачте, — зніяковів Квінт. — Я не навмисне…
— Важко навіть уявити всю вагу твого завдання, — провадив професор. — Якщо ти не впораєшся, тоді… — Усе його тіло пройняла дрож. — Ти повинен його виконати.
Квінт серйозно кивнув головою. Лініус зирнув у вікно, повз яке все летіли й летіли білі круки.
— Слухай мене уважно, — сказав професор. — Щип до найменших подробиць пояснить тобі, як пройти до Великої бібліотеки. Для невтаємниченого, якщо він опиниться всередині, її планування видасться надто заплутаним, але не настільки, щоб якось не розібратися. Це як ліс — ліс, що складається, так би мовити, з дерев знань. Кожне дерево виражає стрижневе поняття, скажімо, «Підводна рослинність», «Наземні організми», — тобто певний клас предметів. Конкретнішу наукову дисципліну ти знайдеш на клаптику, пришпиленому до стовбура. Тебе цікавитиме стрижневе поняття: «Повітряні істоти».
— «Повітряні істоти», — повторив Квінт, карбуючи назву в своїй пам’яті.
— Твоє завдання — залізти на потрібне дерево, — пояснював Лініус. — Що вище ти опинятимешся, то більше перед тобою буде гілок. Читаючи слова та позначки, вирізьблені на корі, ти вибиратимеш потрібні тобі відгалуження, кожне з яких уособлює поняттєву гілку, аж поки знайдеш сувій, по який я тебе посилаю.
— Звучить трохи мудровано, — чесно зізнався Квінт.
— Ось чому ти маєш слухати уважно, — відрік Лініус. Поки він говорив, повз вікно пролопотіли крильми рештки величезної пташиної зграї і розляглося лиховісне крякання. — О, тільки не це! — збуджено прошепотів професор. — Я знову запізнюся.
— Запізнитеся куди? — поцікавився Квінт.
— До моїх обов’язків Найвищого Академіка належить і благословляти вчених, які відбувають ритуал очищення, готуючись до збору летючого скелля, — відказав він. — Вони не вирушать до Каменосаду, поки я цього не зроблю. — Він утер рукавом спітніле чоло. — Стільки роботи — і так мало часу! — пробуркотів учений, і повз Квінтову увагу знову не пройшло, який стомлений вигляд у Найвищого Академіка.
— Тоді розкажіть мені конкретно, як шукати вашого сувою, — запропонував Квінт. — І чимшвидше.
— Тобі доведеться діяти за принципом «сходження від супротивного», — заходився пояснювати професор. — Біля першої розсохи тобі доведеться вибирати між «птахами» та «не-птахами». Звертай до «не-птахів». Біля другої будуть «рептилії» та «не-рептилії». Вибирай «не-рептилії». Біля третьої розсохи — «ссавці» та «не-ссавці».
— І я виберу «не-ссавців», — підпрягся Квінт.
— Авжеж, — кивнув головою Лініус. — І так увесь час, поки буде вибір. Далі — трохи складніше. Та й гілля повужчає, тож скористайся хідниками та підвісними кошиками там, де вони є. Тобі треба буде знайти дві «галузки», одну — з позначкою «міфічні»…
— «Міфічні», — повторив Квінт.
— А другу — з позначкою «летючі».
Квінт кивнув головою.
— Отам, де вони сходяться, і має висіти сувій, який ти мені принесеш. — Він гучно перевів подих. — Ну як, прояснилося?
— Здається, — відповів Квінт. — «Повітряні істоти». «Не-…», «не-…», «не-…», аж поки всі закінчаться. А потім — «міфічні» та «летючі».
— Молодець! — похвалив Лініус. — Ти кмітливий парубійко. Лишається сподіватися, що й на ділі ти виявишся таланистим шукачем.
— Можете на мене покластися, — запевнив Квінт.
— Сподіваюся, — похмуро кинув професор. — Як я вже казав раніше, Квінте, ти не маєш права схибити. Тож ні на хвильку не забувай про поставлене перед собою завдання і менше лови ґав. — Він обернувся і взяв патерицю. — А тепер іди, хлопче. І хай Небо придасть ходи тобі в ноги! — Він зітхнув. — А я мушу йти і заопікуватися своїми блаженними вченими.
Квінт, якому голова йшла обертом від Щипових вказівок та професорових настанов, вийшов із Палацу тіней. І як завжди, коли хлопець опинявся на вулиці пополудні, його вразило, що день уже хилиться до вечора, а надворі ще так ясно. У Палаці тіней, обступленому високими будівлями, денне світло скидалося на сутінки, а найпогідніший день видавався похмурим. Вийшовши з вузького завулка на широченний центральний майдан, що напроти Головного віадука, Квінт мусив затулитися долонею від сліпучого сонця.