— Ну що ж, приєднаємось до служителів інтеграла, — пробурмотів він, стаючи в кінець черги.
Простоявши майже п’ять годин, Антоній піймав себе на тому, що бездумно дивиться в простір перед собою, так само, як ті математики з черги, а голос, що не перестає бурмотіти: “Ну, Фрагус, зробив послугу”, — належить йому самому. Ще через п’ять годин він опинився біля стойки адміністратора — немічного чоловічка з бляклим поглядом.
— Вільні місця є? — безнадійно спитав Ендотеліус.
— Немає, звичайно, — монотонно відповів адміністратор.
— Отже, не поселите, — сумно мовив Ендотеліус.
— Я ж цього не сказав, — так само монотонно озвався адміністратор.
— Не розумію.
— Не розумію, чому ви не розумієте, — адміністратор звів на Ендотеліуса червоні від утоми очі. — Хіба ви не математик? Наш готель імені Давіда Гільберта — тільки для математиків.
— Ні, ні! Математик, — покривив душею Ендотеліус.
— Тоді ви повинні розуміти, що через величезний наплив гостей ми змушені застосовувати метод Гільберта.
— Метод Гільберта? — силувано всміхнувся космогатор. — Я, бачите, працюю в іншій галузі математики і цей метод щось не пригадую.
Адміністратор важко зітхнув і став пояснювати:
— Згідно з цим методом ми можемо прийняти навіть таку групу, кількість учасників якої нескінченна. Коли до нас звертається новий відвідувач, ми робимо перестановку: переселяємо пожильців з першого номера в другий, з другого в четвертий, з третього в шостий… У кожного нашого клієнта в ордері на поселення попередній номер замінюється номером удвічі більшим. Виходить, заселяються лише парні номери, а перший, третій і всі інші непарні лишаються вільними. В них ми й поселяємо щойно прибулих шановних математиків.
— Отже, поселите й мене? — пожвавішав Ендотеліус, який вихопив з пояснень адміністратора раціональне зерно.
— Так, ось вам ордер на перший номер. Розпишіться отут, — і адміністратор насилу підсунув до відвідувача неосяжних розмірів книгу.
Ендотеліус розписався і, полегшено зітхнувши, ввійшов у свій номер. Номер був, як номер. Біля стіни — панель силових меблів. Телевізор звичайний, об’ємний, не полісенсорний. Антоній Ендотеліус розслаблено відкинувся у вмить сформоване крісло і ввімкнув телевізор. Починалась естрадна програма. Конферансьє, сяючи усмішкою, вийшов до мікрофона.
— От ми й знову зустрілися, друзі мої…
Барвистий піджак, відлитий за останньою модою — із штучними біцепсами, — був розстебнутий, і сорочка з перламутровими ґудзиками щільно обтягала повненьке черевце.
— А тепер, друзі мої, хочу розказати вам пікантний анекдот, який я почув недавно від доктора математичних наук… є… та ви його добре знаєте, це відомий вчений. Одна пряма говорить перпендикулярній до неї другій прямій: “Ми з тобою могли б бути непоганим прикладом еквівалентності, адже з симетричністю в нас усе гаразд. А щодо рефлексивності й транзитивності — то це не так уже й важливо. Свої, прямі, не паралельні, якось розберемось!”
У залі пролунали ріденькі оплески.
— А зараз виступає ваш улюблений естрадний ансамбль старовинних інструментів “Інтеграл”. На логарифмічних лінійках вони виконають для вас варіації на тему бінома Ньютона. Просимо!
Очі в Ендотеліуса злипалися. Він вимкнув телевізор і задрімав. Його розбудив гудок фону.
— Я слухаю, — роздратовано сказав Ендотеліус і почув сонний голос адміністратора:
— У зв’язку з поселенням нового пожильця вам належить переселитись в другий номер. Тимчасово, звісно.
— Належить! — сердито пробурмотів Ендотеліус, важко підводячись. — Безсмертний викопний канцелярський щур! Належить! Із вищезазначеного випливає нижченаведене… Прийміть і таке інше…
Другий номер був точною копією першого. Сон зник, і Ендотеліус увімкнув телевізор. Той самий конферансьє, метушливо потираючи руки і підморгуючи, говорив глядачам:
— А ось що розповів мені сам особисто академік… А втім, ви його чудово знаєте. Надзвичайний розум планети!.. Якось за чашкою чаю ми вели з ним мову про різноманітність простору і, відповідно, про транзитивність у математиці. І він сказав мені: “Уявіть собі, любий друже, що ізомірність простору довкола нашої планети зникла і що, природно, порушується транзитивність”. Я спитав, як це можна собі уявити, — тут конферансьє змовницьки підморгнув глядачам, — і він відповів: “У цьому світі може тоді статись ось що: ви заплющили очі, щоб поцілувати молоду дружину, а коли розплющили їх, то виявили, що вона стара”. Ха-ха-ха! Правда ж, смішно?!
Глядачі не сміялися. Дехто став щось нашіптувати в кіберпам’ять.
Антоній позіхнув і тільки-но почав вкладатися спати, як знову загув фон.
— Тепер вам належить переселитися в четвертий номер в зв’язку з приходом нового клієнта, — забубонів адміністратор.
— Належить?! — вибухнув Ендотеліус. — Неодмінно! Але дозвольте нагадати вам, що ви обіцяли преселити мене тимчасово. Це ваші слова!
— Я дотримаю слова, — незворушно відповів адміністратор. — Тимчасово ви будете і в цьому номері.
Ендотеліус неприязно подивився на невиразне обличчя адміністратора і покірно встав.
О шостій годині ранку блідий Ендотеліус-молодший, похитуючись, вийшов із нещасливого готелю. Того ранку дужий космогатор уперше відчув, що таке головний біль. До дев’ятої години він навмання тинявся по місту, без інтересу оглядаючи якісь там визначні місця.
О дев’ятій підійшов до вуличного фону і зв’язався з Об’єднаним фізичним центром.
— Що? Таких даних у вас немає? Ізомірність простору дотримується? Чудово!
Ендотеліус трохи подумав і набрав номер телецентру.
— Скажіть, будь ласка, коли був записаний концерт, що його передавали вчора по п’ятнадцятій програмі?
— О! — усміхнулася гарненька дівчина. — Вам сподобалася ця програма? Зараз гляну. Ага, так і є. Два місяці тому.
Ендотеліус, ледве стримавши мимовільну усмішку, коротко подякував дівчині і попрямував у реалізаторій.
Незабаром він стояв у кабінеті начальника.
— Ви не могли зробити кращого вибору, пославши саме мене на цю прокляту планету. Цей їхній ідіотський готель міг витримати тільки я з моїм залізним здоров’ям і сталевими нервами. Коротко про мої пошуки. Ніяких порушень ізомірності простору в Об’єднаному фізичному центрі не виявлено, хоча було застосовано найдосконаліші методики. Звичайно, і з транзитивністю все гаразд. А чутки, які обійшли всю Галактику, виникли із несмішного анекдоту про порушення ізомірності одного досить посереднього конферансьє.
І Ендотеліус розповів про концерт, який передавали по п’ятнадцятій програмі.
Фрагус довго стримувався, але в кінці розповіді не витримав і розреготався. Сміявся довго, витираючи рясні сльози і постогнуючи.
— Ой не можу! От дурні, так дурні! То, кажете, черга математиків у готель тяглася на кілька кварталів?
— Я не став їх переконувати в чомусь, — сказав Ендотеліус, і собі посміхаючись. — Це такий народ: не перевірять — не повірять.
Фрагус сміявся все тихше, і нарешті обличчя його стало серйозне. Він перевів дух, покашляв і замислено спитав:
— А ви впевнені в тому, що сучасні методики Об’єднаного центру настільки досконалі?.. Я чув, розробляють якусь супернову методику…
— Яку методику? — тривожно спитав Ендотеліус, починаючи про щось здогадуватись.
— Ну, методику цих фізиків з Об’єднаного центру на Каріні. Я думаю, що, може, варто ще раз туди злітати і особисто поцікавитись у них, чи не порушується все-таки ізомірність. Як кажуть, диму без вогню не буває. Поїдете через місяць-другий. Я вас не підганяю. Домовились?
Антоній Ендотеліус-молодший похмуро мовчав.
