Сергій смикнув його за рукав.
— Старий космогатор трохи погрішив проти істини, — мовив Клеобатіс. — Йому справді доручили підірвати цей. астероїд, але часу було обмаль, і він добре знав, що закласти вибухівку в багатьох місцях уже не встигне. Тому він випустив частину пального з баків на грунт і, давши хвилинну готовність, за допомогою індивідуального ранця-двигуна спробував відлетіти від астероїда якнайдалі. Через хвилину двигуни запрацювали, пальне спалахнуло, і весь заряд у кількох критичних точках і в ракеті вибухнув. От і вся історія.
— Навіщо ж ти все це навигадував? — з докором вигукнув Сергій, звертаючись до діда.
— Гм… справді, — підтримав його товариш. Ендотеліус ніяково посмикував вуса.
— Бачите, друзі мої, правда — це… надто вже серйозна заявка… є… на монументальність своїх заслуг, на бажання їх увічнити, чи що. А подати їх у вигляді жарту — це зовсім інша річ. Якщо подумають, що я прибріхую, не ображусь.
— Ти просто невиправний, — ніжно сказав Клеобатіс, поклавши руку на плече друга.
— Трохи пофантазувати — ніколи не завадить, — зауважив Анатолій Ендотеліус і раптом, знову пожвавівши, сказав: — Пригадую, як одного разу професор Тардус дав мені на випробування перед моїм польотом на планету Земфір таблетки правдивості. Через ці таблетки мене там обрали королем…
Він зустрів застережливий погляд Клеобатіса і, закашлявшись, докінчив:
— А втім, про цей випадок я розкажу вам іншим разом.
РАДИКАЛЬНИЙ МЕТОД
Лапатий, спокійний, святково-білий сніг падав на землю. Антоній Ендотеліус трохи засмучено дивився у вікно.
— Ось і ще одна зима минула, — ледь чутно промовив він.
— Що? — озвався онук.
— Ні, я не до тебе Це я по-старечому сам із собою розмовляю. Пригадалось, як опинився в такій самій, як ти, ситуації
— І звісно ж, вийшов з неї з честю?
— Авжеж, будь певен, і не пив, як ти?
— Я не нию, — ніяково відповів Сергій і, підвівшись із стільця, накульгуючи, теж підійшов до вікна — Жаль просто, що через таку дрібницю доводиться сидіти дома.
— Розкажу я тобі зараз, — мовив Антоній Ендотеліус, вмощуючись у крісло і набиваючи люльку, — як я перехворів на те саме. Коли дізнаєшся, що ти не єдиний, хто опинився в скрутному становищі, стає легше Був я тоді молодий, відважний космогатор Космогація — одна з дисциплін, які ти вивчаєш, а в мене була улюблена робота. Після мого знаменитого прольоту через кільця Сатурна мені запропонували півтора місяця відпустки. Як я не відбивався, а відпочивати мене змусили, пославши на місяць на Гаванські острови, а півмісяця дозволили побути дома. І ось, коли до польоту лишалося десь днів п’ять, зі мною сталося те саме, що і з тобою зараз. Після марних спроб вилікуватися, я подався в третій космоклуб, який мав не дуже добру славу через часті порушення дієтичних норм.
Увечері я ввійшов у яскраво освітлене приміщення, де за кавою сиділи бувалі космогатори. На моєму обличчі був написаний такий відчай, що розмови в залі одразу ж припинились.
— Що з тобою, Тонику? — в один голос почали розпитувати мене ці славні хлопці. — Може, допомогти чимось’’1
— Хлопці! — з сумом вигукнув я. — Ніхто мені не допоможе! Річ у тому, що мені не дозволять наступного разу летіти. От побачите.
— Мозолі! — вихопилось ніби з одних грудей. — Бідолаха! Не дозволять летіти!
Засмучений, я сів у кутку. До мене зразу ж підбіг кіберофіціант, кумедно дрібочучи павучими ніжками.
Я зробив замовлення. Мої слова почув колега космогатор, що сидів поруч.
— Ти занапастиш своє окислювальне фосфорилування, Ендотеліус! — вигукнув він. — Подумай про жирову інфельтрацію печінки! Тобі треба вживати третю суміш і пити вітамінізований напій. Я зараз же заміню замовлення.
Я зупинив його.
— Мені нічого втрачати. Медицина все одно не може мені допомогти. Рак навчились лікувати, спадкові хвороби переможено, грипу більше немає. А мозолі лікувати не навчились. Мені й припарки робили, і примочки, і змушували ковтати гидкі таблетки. І все даремно!
Мені тактовно дали спокій, і я, сидячи в своєму кутку, прислухався до балачок. Поряд зі мною розмовляли два космогатори з третьої бригади. Вони говорили про “зникнення” матерії від зіткнення з гравітаційним каналом.
— А що як зробити гравітаційну щілину набагато вужчою? — спитав той, що сидів до мене спиною.
— О, тоді можна й атом розщепиш! — впевнено відповів його співрозмовник.
І тут мене ніби струмом ударило! Принцип створення гравітаційного каналу, чи, іншими словами, нуль-просторового переходу, відомий уже давно. Вся справа в тому, щоб створити просту й надійну систему мікрофокусування гравіполя. Схема такої системи чітко вималювалась у моїй голові. Я хутко, майже не шкандибаючи, попрямував до виходу.