Вони символічно обійнялися. Гната завжди корчило від цього ритуалу. Він кинув погляд на викладені стоси гральних фішок — тут вистачило б і на десяток його мрій.
— Виглядають привабливо, чи не так? — спитав Шевальє. — Дивишся на ці фішки, а насправді то блищать таляри і дукачі. Справжні чари!
— Так-так, казино ніколи не програє, — буркнув Гнат, який спустив тут не одну місячну платню.
— Мудрі слова, світла голово! От навіщо ти став клятим характерником? — сплеснув руками Шевальє. — Я б тебе у Чорну Раду провів, же сві кон!
— Же шо? — Гната вельми дратували ці вставки незрозумілою для нього мовою. — Політика мене ніколи не цікавила.
— Дарма, мон амі! Будь-якій відповідальній людині, а тим паче свідомому громадянину і патріоту варто цікавитися політикою — адже вона керує нашим життям.
Характернику набридли вступні теревені. Гидке відчуття нікуди не зникло, дві чарки горілки не зарадили, а фішки нагадали про те, що до мрії далеко — настрій полетів у прірву.
— Ти мене заради балачок про політику покликав? — спитав Гнат.
Мало хто б наважився так розмовляти з одним із найві-доміших київських бандитів.
— От про що я казав! Обожнюю твою прямоту й відвертість, — Шевальє зааплодував із задоволеною посмішкою.
— Так-так, у мене аж встав від твоїх вихвалянь, — похмуро відповів Гнат. — Давай уже до справи.
Шевальє махнув рукою на залу.
— Сьогодні тут буде гра. Дуже важлива гра... Приїдуть гості. Дуже поважні гості.
— Радий. Дуже радий за тебе, — мовив Гнат. — До чого тут я?
— Ти вже бачив, хто стоїть за шинквасом замість Дмитра?
— Шмаркач, який шию скрутить озираючись на дівок навколо.
— Дмитра підстрелили виродки, які насмілилися напасти на мене. Нажахали весь персонал, — Шевальє відкинув показні веселощі та нервово хруснув пальцями. — Мерде! Я задіяв усі ресурси, але досі не знаю, хто виступив проти мене. Ти розумієш, які люди стоять за цим попередженням, якщо навіть я не здатен їх знайти?
— Лайно, — погодився Гнат.
— У жодному разі не можна дати себе залякати. Не можна показати слабкість, — Шевальє поправив метелика, що було найвищим проявом його невдоволення. Нерідко після цього жесту чиєсь життя уривалося. — Тому гра відбудеться. Сьогодні, коли тут буде чимало поважних гостей, на мене спробують напасти знову. Я не певен, але так підказує шосте чуття... Я б сам так учинив. Тож мусимо бути напоготові, потрібен увесь можливий захист.
— Поклич сердюків.
— Сердюки будуть, — відмахнувся Шевальє. — Та зиску з них, як із цапа молока.
— І скільки ж коштують сині мундири? — поцікавився Бойко.
— Ані шеляга, — у відповідь на здивований погляд характерника Шевальє пояснив: — Голова столичних сердюків також буде серед гостей. Але що таке сердюки в порівнянні з твоїми шаблями? Я дуже зрадів новині про твій несподіваний візит.
— Це випадковість, — Гнат із прикрістю згадав Орисю та її перса. — Я мав інші плани на вечір.
— Бачиш? Сама доля привела тебе сьогодні, мон амі. То як, допоможеш з охороною?
Далі починалася невеличка вистава. Бони обидва знали фінал, але все одно мали розіграти її.
— Мій час дорого коштує, — сказав Гнат.
— Твій час потрібен мені до світанку. Дукач за чотири години, — відповів Шевальє.
Цього заробітку вистачить на подарунки і Остапу, і Уляні. Ще й відкласти на мрію.
— Просто насолоджуйся вечором, сіроманцю. Проходжайся поміж столів, спілкуйся, як матимеш бажання, можеш зіграти та випити трохи... Тільки ж не втрачай пильності та здатності махати шаблями.
— Та здатності ловити кулі.
— Нотаман! Чи не диво той ваш потойбічний контракт? — Шевальє простягнув долоню. — Тільки до дівчат не липни... Підеш до будь-якої після вечірки. За рахунок закладу.
Лілею, він обере Лілею. Але Гнат із відповіддю не квапився.
— Ну ж бо, мон амі! Мені відома твоя платня, — Шевальє скривив губи. — Клятий Орден за місяць платить менше, ніж я за кілька годин!
Гнат потребував грошей, а Шевальє був щедрим.
— Що тобі втрачати? Одну тільки ніч. Та й робити що? Нічого протизаконного. Я прошу охороняти цей чудовий вечір від можливого, наголошую на слові «можливого», нападу. Хіба це велике прохання? Чи не цим займається Орден — захистом простих громадян?
— Простих громадян, — форкнув Гнат.
Інколи красномовство Шевальє виходило за межі розумного.
— Розглядай це як допомогу у скруті давньому другові.
Як там було в ніч срібної клямри? «Між підлотами та чеснотами».