— Затримаєшся трохи? — сіла на нього верхи.
Він не міг устояти перед такою пропозицією.
За пів години Чорнововк підхопив зібрані сакви та мовчки рипнув дверима — так, ніби пішов у справах на кілька годин. Ліна залишилась у розбурханому ліжку, не зронивши ані слова. З посмішкою дивилася на підлогу, де змішалися рештки молока з уламками глечика, що поліг жертвою їхнього переміщення зі столу на ліжко; дивилася так пильно, немов у білій калюжі ховалися великі пророцтва. Ліна ненавиділа будь-які ритуали прощання.
Стояв погожий червневий день — хоч картину пиши. Шаркань привітався веселим іржанням, Северин у відповідь почухав його між вухами та перевірив підкови. Вдоволений оглядинами, прибив тютюн чорною від постійних порізів пучкою великого пальця, розпалив згаслу носогрійку, котрої не встиг викурити навіть половину, та без поспіху запряг коня.
— Поїхали, друже, — сіроманець дмухнув у конячі ніздрі терпким димом, аж Шаркань чхнув. — Дорога неблизька.
Небо сяяло безхмарною блакиттю, природа палахкотіла свіжим різнобарв'ям. З ланів долинали селянські пісні, помережені багатоголоссям пташиних співів. Чорнововк і собі насвистував якусь мелодію. Настрій був пречудовим. У такі дні йому здавалося, що життя справді має сенс.
Якісь зустрічні подорожні кивали, деякі віталися, таким Северин відповідав дружнім помахом руки. Дехто відводив погляд та хрестився, він і до таких давно звик. Розпечені клямри блищали, розсипали навсібіч відблиски трьох сонячних стрибунців. Чорнововк прикладався до фляги з водою, але люльку більше не чіпав — не через відьмині перестороги, а через спеку, під якою про гарячий дим навіть думати не хотілося.
Кілька місяців поспіль нова сторінка його життя писалася легко, без жодної помилки, без жодної ляпки. Служба у курені двохвостих минала спокійно. Северин потихеньку відкладав дукачі на рахунок, час від часу розмірковуючи, як їх краще витратити. Єдині родичі по материній лінії, родина Непийводи, почувалися незле — господарство квітло, грошенята також водилися. У друзів по Ордену теж справи нівроку: Варган розслідував якісь грошові оборудки, Еней виховував сина, Малюк мандрував Північчю, а в житті Захара (попри його поважний вік) з'явилася жінка. Та й у Северина стосунки з Ліною складалися чудово, якщо не сказати — ідеально. Нехай так і триває, подумав він, аби не зурочити. Бо з Катрею все також починалося захопливо та яскраво, а скінчилося... Він випустив здоровецьке кубло диму, відганяючи спогади: скінчилося — то й добре. То все у минулих розділах, перегорнутих назавжди.
Шаркань поділяв піднесений настрій хазяїна. За ці роки його нетерплячий норов дещо вгамувався, але він досі на жодному схилі не міг стриматися та переходив на бадьорий клус.
Пообідав сіроманець зі стрічною на привалі чумацькою валкою. Його щедро пригостили ситними стравами та останніми новинами — цьогоріч спостерігається наплив купців Смарагдової Орди; цех примушує Чорну Раду ветувати дозвіл на будівництво залізниці, що має пролягти чумацьким шляхом від Харкова до Перекопу; ціни на механічні вози зростають відтоді, як автоматизована валка принесла Тимішу Клименку, поважному та освіченому панові, непогані статки...
— Їдуть вони так само, десь милю за дві години, але на постій майже не зупиняються! Знай тілько вугілля підкидай та стеж за рівнем перегріву. Чудернацька машинерія, — розмахував руками молодий чумак.
— Знаю пана Клименка особисто, — кивнув Северин. — Допоміг колись йому в дорозі, коли він уперше на механічному тарантасі з Криму повертався.
— О! Давненько то було?
— Років сім тому.
— З нами старий Гарбуз їхав, — утрутився один із сивих чумаків. — Він колись Клименка до себе паровичником прийняв. Той був голота голотою!
Паровичниками звалися винаймачі воза з парою волів, що не мали власного реманенту.
— За чотири роки Клименко назбирав грошенят на власну справу і вгору пішов. Але своїх ніколи не цурався — старого Гарбуза не забуває, на Різдво завжди відправляє гостинці.
— А де ж пан Гарбуз? — спитав Северин.
Чумаки кивнули на волів, що випасалися неподалік. У кількох на рогах блищала свіжа чорна фарба.
— Чотири дні... Як повернемося, заробіток та метрику про смерть удові віддамо.
— Земля пухом.
Чумаки перехрестилися.
Наступного дня надвечір Чорнововк дістався звичайнісінького поля поблизу звичайнісінького села, спішився та роззирнувся. Тихим озером жита вітер котив хвилі, тріпав рукави опудал.