— Залишається довіритися вашому чуттю, сину мій! Сподіваюся, ця людина напрочуд неординарних талантів має серед своїх чеснот і пунктуальність.
— Має, — почувся новий голос.
До кімнати з балкону ступив чоловік. Патріарх метнув переляканий погляд на Юхима. Той прожогом обернувся, водночас ухопившись за зброю, але за мить силувано посміхнувся.
— Чорт! О, вибачте, Ваша Святосте.
Патріарх видихнув, поклавши руку на серце, та перехрестив господаря, даруючи прощення.
— Вмієте ефектно з'являтися, — сказав Юхим гостеві, прибираючи руку від кобури. — Я не вірив, що хтось здатен пройти крізь мої кордони, та ще й на цей поверх. Як вам вдалося?
— Методи, — відповів чоловік і всівся без запросин, таким чином проголошуючи частину привітань завершеною.
— Він пройшов повз ваших людей аж сюди, сину мій, — закректав Патріарх і підморгнув Юхимові.
Той подумки обізвав священника старим гівнюком, стиснув губи та наповнив третій келих. Гість поставив вино перед собою на стіл, не скинувши запинала.
Новоприбулий виявився паном невисоким і широкоплечим, плащ укривав його присадкувату постать, а глибокий каптур приховував обличчя: виднілася тільки помережена сивиною борідка.
— Я залишуся інкогніто, — мовив гість до Патріарха. — Можете кликати мене Рахманом.
— Як хочете, — той стенув плечима. — Якщо після тривалих перемовин голова Таємної Варти вважає, що ви можете допомогти... Сподіваюся, так воно і є. Бо мій час коштує дорого.
— Тоді без зайвих передмов перейдемо до справи, — гість звернувся до Кривденка з незрозумілою інтонацією: чи то питав, чи то ставив перед фактом.
— Прошу, — Юхим крутнув глобус.
Голову непокоїло, що той, хто назвався Рахманом, заліз на його балкон непоміченим. Бозна-яким чином він це зробив, але охорона — подвоєна охорона, чорт забирай! — без винятків отримає сувору догану.
— Отже, панове, Сірий Орден. Містична спільнота шаленців, які підписали угоду з нечистим заради могутніх сил, що їх начебто використовують на захист країни. Чорнокнижники виставляють це неподобство за чесноту та отримують від держави платню й офіцерські звання, а діяння їхні непідзвітні нікому, крім гетьмана особисто.
— О, так, — процідив крізь зуби Юхим.
Він мав чимало резонів ненавидіти Орден: постійні палиці в колеса, присвоєння гучних справ, конфлікти перехресних компетенцій, боротьба за фінансування з державної скарбниці. Чесно й віддано Юхим намагався робити свою справу, а «легендарні» лицарі, що ледь не захлиналися своїм містичним пафосом, повсякчас тільки перешкоджали йому та його людям. Чаша терпіння наповнювалася багато років, аж доки не тріснула.
— Характерники заманюють до своїх лав дітей... — почав було гість, коли священник палко перебив його:
— Аби продовжити нечестиві обряди та навернути нові душі до пазурів диявола! Вихрести! Слуги Сатани!
Патріарх умить узявся червоними плямами і змахнув келихом так люто, аж розлив вино на стіл. Тільки би старого грець не вхопив, подумав Юхим.
— Незмивний гріх! Прокляті душі, прикуті до землі...
Юхим добре знав цю пісеньку. Симеон здебільшого був прагматичною людиною (включно з питанням віри), але на сіроманцях мав болючий пунктик. Він проголошував гнівні полум'яні промови проти характерників безліч разів — завдяки цьому, власне, вони з Юхимом і знайшли спільну мову.
— Святий трон Костянтинопольський...
Голову Таємної Варти завжди під'юджувало спитати, як так сталося, що святий трон Костянтинопольський опинився у столиці магометанської імперії Османів, але він стримувався. Деяким міркуванням потрібно дати час настоятися.
— Як вам відомо, Сірий Орден захищено грамотою привілеїв і недоторканості Тиміша Хмельницького, — провадив Рахман без жодної емоції, коли Симеон умовкнув. Грамота була дарована сином Богдана після оборони Українського гетьманату від Смарагдової Орди, відтоді характерники остаточно закріпилися в уяві народу як заповзяті захисники батьківщини.
Гість говорив спокійно, без жестикуляції, проте у ньому чаїлося щось невловимо-тривожне. Попри заряджений срібними кулями револьвер Юхим почувався вразливим поряд із Рахманом — і це йому не подобалося. Голова Таємної Варти давно звик, аби так почувалися в його присутності інші: піддабузницьки розкланювалися, зазирали в очі, намагалися вловити подвійний сенс у кожному слові, нещиро посміхалися у відповідь на будь-який жарт...