Дратувало й те, що головні дійові особи в цих подіях були фігури досить нікчемні. Дівчина з першої пари, Мікела Вазореллі, як недвозначно свідчили документи з її досьє, займалася проституцією; її друг, Джанп'єтро Гізлезі, офіційно був безробітний, а напівофіційно його знали як сутенера — напівофіційно тому, що того чоловіка двічі заарештовували JЈa сутенерство, та завдяки Турідду Сомпані йому щастило викрутитись.
Досьє на другу пару було найгрубіше, а документи з життєписами тих двох складали, по суті, своєрідну блюзнірську біблію моральної нікчемності. Першою, як жінку, слід згадати Аделе Терріні. Його дратувало те, що цю молодяву пані п'ятдесяти з чимось років, яка народилась у Ка' Таріно, — а він не вірив у збіги, якщо взагалі у щось вірив, — і ту дівчину, якій він робив гіменопластику і яка кілька днів тому загинула, найімовірніше вбили. Який дивовижний збіг у людських долях — дві жінки, народжені у Ка' Таріно, одна понад півстоліття, друга років тридцять тому, і обидві гинуть, впавши в машині у канал, і це протягом трохи більше, ніж одного тижня!
Та ще відразливіша й темніша постать у цій другій парі — Турідду Сомпані, її приятель. Підозру викликає вже саме його прізвище, навіть ім'я, бо Турідду — це пестливе ім'я сіцілійського походження, і в того чоловіка не було жодної підстави називатися саме так, позаяк він ніколи не мав нічого спільного з Сіцілією. Прізвище теж, власне, належало не йому. Турідду Сомпані з'явився в Італії у вересні 1943 року, і всі його папери були видані фашистською республіканською владою або німцями. У папці були фотокопії багатьох документів, зокрема сертифікату про надання італійського громадянства Жанові Сенпуану (в дужках було написано «Турідду Сомпані»), народженому у Ванні (Бретань) 12 липня 1905 року. Чому француз, бретонець, мав би називатися Турідду, чому він прийняв італійське підданство у такий незвичайний час, як вересень 1943 року? Цього ніхто не знав. Але були в папці й інші документи, які трохи розвіювали густий морок навколо постаті цього Лоренса з Ломбардії чи її околиць — скажімо, фотокопія посвідчення члена республіканської фашистської партії, а також його знімок, зроблений у горах: Турідду з бородою, з партизанською хустинкою на шиї. Крім того, там була посвідка, видана командою СС у Мілані, — універсальна особиста перепустка, з якою ніхто не смів його затримати тим більше обшукати; видав її, як свідчив штамп, оберст такий і такий. Мілан, готель «Реджіна», червень 1944 року. Про всяк випадок був там і лист від кури, в якому висловлювали вдячність побожному другові Турідду Сомпані за його участь в акції на користь нещасних політичних в'язнів.
Читаючи цей лист, Маскаранті всміхнувся й пробурмотів:
— Йому не вистачає тільки посвідки з синагоги й листа від Ейзенхауера, тоді він був би застрахований з усіх боків.
Але найзворушливішим документом була квитанція, видана університетом у Павії; з неї випливало, що Жан Сенпуан (Турідду Сомпані) завершив у цьому університеті курс права й повністю вніс плату за навчання. Наступний документ був досить зловісний: дозвіл носити зброю; фотокопії робили надзвичайно скрупульозні працівники відділу Моріні, і тут були всі сторінки цієї книжечки, що являла собою своєрідну історичну галерею печаток та віз. У кінці 1943 року її видало поліційне управління Мілана, потім завірили фашисти — на окремому, прикріпленому до книжечки аркушику було велике зображення свастики, а на ньому жирними готичними літерами стояла ще й віза команди СС, підписана, як завжди, якимсь оберстом. І це не все, був ще один аркуш, без жодних печаток: у листопаді 1944 року головне управління поліції дозволяло цьому добродієві «носити зброю»; таким чином, теоретично він мав право розгулювати навіть з гарматою. Був у нього й дозвіл від партизанів. Далі йшла дата: 11 червня 1945 року. Командування союзників на ІГяцца ді Мілано дозволяло Турідду Сомпані «носити на собі зброю, а саме: револьвери, пістолети й таке інше з метою особистої безпеки» — терміни перекладачів того часу, яких набирали якщо не серед посудників із Вайомінгу, котрі твердили, що знають італійську, то серед колишніх продавців лимонаду на вулиці Капаццоло в Неаполі, котрі запевняли, що знають англійську.