Дбаючи про своє здоров’я, Коцюбинський постійно вигадує для себе дієти, рецепти. Він то п’є вино і каву, то утримується від них, то дозволяє собі молоко, то забороняє. Навіть в останні місяці життя, коли стан його серця серйозно погіршився, він пробує лікувати себе дієтою, вважаючи, як це свого часу робили Гоголь або Ніцше, що всі проблеми його здоров’я пов’язані зі шлунком. Про це йдеться в його останньому листі з лікарні до Аплаксіної.
Правильна їжа — не лише запорука здоров’я, а ще й ключ до краси. Коцюбинський надзвичайно стежить за своєю зовнішністю і культивує свою красу: «Часом я сам любуюсь собою в дзеркалі, такий маю здоровий вигляд…» (7, 57) — пише він в одному з листів до Віри. Він навіть починає фарбувати посивілу борідку, чим дивує старих знайомців.
Головна його порада Аплаксіній — добре їсти і поправлятися. Поправитися — означає поздоровіти і погарнішати. Цього він прагне сам і просто ламентує, коли на відпочинку не поправляється. 15 січня 1912 р. до Віри з Капрі: «І їм добре, і сплю — а не поправляюсь чогось. Не знаю. Певно, трудно мені поправитись» (7, 178).
Процес свого поправляння він коментує в численних листах до обох жінок. Те ж саме він радить Олександрі: «Очень меня радует, что ты хорошо проводишь время, беспокоит только, что устаешь. Ведь ты так и не поправишься, а между тем, за этот месяц ты должна бы сделать запас на весь год»[978].
Або з Криворівні, липень 1912 р.: «Очень меня обрадовалр известие, что ты поправляєшся. Ты знаешь, я всегда хотел видеть тебя полной, здоровой. Полнота тебе идет, решительно утверждаю.
Я тоже, кажется, растолстею здесь: ем непомерно много, как нигде и никогда. Кормят 4 — 5 раз в день, причем аппетит возрастает соразмерно количеству блюд. Здесь оченВ много земляники, мы поглощаем ее в невероятном количестве; кроме того, имеем ежедневно свежую чернику, которую приносят корзинами. Скоро поспеют черешни (здесь все поздно зреет) и малина лесная, а также ягода, называемая здесі „гогозы“, очень вкусная и красивая»[979].
Він пишається тим, що може їсти дуже багато, а також за будь-яких обставин. Ось він на пароплаві з Мессини до Неаполя: «З Мессини до Неаполя гойдало нас страшенно. Всі були слабі, на палубі стояв стогін, ніхто нічого не їв, тільки я та один грек, та ще капітани, як добрі моряки, почували себе чудесно, їли і гуляли, хоч доводилося і раком ставати на пароходній палубі» (7, 26).
Майже в усіх процитованих описах їжі (і в сотнях непроцитованих) впадає в око її кількість, як-от: «непомерно», «невероятно» тощо. Рідко з’являються естетичні коментарі на зразок «красива ягода». І ще рідше згадки про смаки та їх розрізнення. Якщо прийняти відому семіотичну опозицію між manger і goûter[980], де в першому випадку їжа означає силу і владу, а в другому — смак, то Коцюбинський схиляється до manger. Це парадоксальний висновок для письменника, який вважається найелеґантнішою людиною і найбільшим естетом літературної форми, стилю, мови в українській прозі.
Найцікавіша (з гастрономічного погляду) частина перебування Коцюбинського на Капрі — це його трапези з Максимом Горьким. Їхній опис — апофеоз їжі як manger. Горький проживає на віллі, де разом із ним часто живуть численні родичі і друзі. Багатство і відкритість цього дому, уславлені гості, серед яких Шаляпін і Бунін, розкоші столу, обіди, які не раз тягнуться за північ, нескінченні дебати про літературу («…література за обідом і по обіді, за вечерею і по вечері розмови, суперечки, читання і знов читання» (7, 177), — все це потрясає уяву Коцюбинського, хоч він і сам далеко не аскет. Стиль життя Горького викликає в Коцюбинського змішане почуття захоплення й остраху.
Під час останнього перебування на Капрі в 1911 році Коцюбинський живе в Горького. Як завжди, нарікає (в листах до обох) на самотність. Крім того, скаржиться, що йому не вистачає часу на літературні заняття. Однак це й не дивно: з розпорядку дня, який він переповідає Вірі, видно, що на їжу витрачається близько 5 годин: «Мій день сходить так: встаю у 8 1/2, о 9 п’ю каву (властиво — молоко) з маслом і докторським хлібом і заїдаю мандаринами, фіґами, сухим виноградом або яблуками. Потому зараз сідаю за роботу …і працюю до 1 год. О першій обід, який з розмовами і з читанням газет тягнеться до 3 год. Тоді іду гуляти. Часом гуляю з знайомим галичанином. О 5-й вертаюсь додому і читаю до 7. Од 7 до 9 вечеря — і тоді знов пишу до 11 1/2, в 12 спати» (7, 163). І в тому ж листі трохи пізніше: «Нарікаю тільки, що дні короткі, не стає мені часу, мало читаю…» (7, 164).
980
Її запропонував Ronald Tobin, аналізуючи Мольєра: «Les mets et les mots: gastronomie et semiotique dans L’Ecole des femmes», Semiotica 51 (1984), і на цій же опозиції Ronald D. Leblanc побудував аналіз «Ревізора» Гоголя: Satisfying Khlestakov’s Appetite: The Semiotics’ of eating in The Inspector General. — Slavic review. — Vol. 47. — № 3 (1988), P. 460—498.