Текст Дериди відкривається називним реченням-ствердженням: «Тимпанізувати філософію»[1026]. Французькою мовою tympaniser означає публічно висміювати, критикувати. Наступний текст побудований на обігруванні ще одного слова, близького за змістом до слів поле, марґінес. Це слово — межа (limit).
«Буття на межі: ці слова ще не творять твердження, і ще менше дискурс. Але в них є достатньо, якщо хтось захоче їх обіграти, щоб наснажити всі речення цієї книжки»[1027].
Філософія завжди усвідомлювала і намагалася контролювати свої границі. Те, що її обмежувало, ставало її визначенням, її суттю. Те, що Дерида пише, за його метафоричним твердженням, «не є концептуальними заголовками, за якими береги філософії можуть бути затопленими; затоплення є її об’єктом»[1028]. Чи існують такі умови і ситуації, при яких філософема могла б мати межу, марґінес, що їх вона не могла б безконечно засвоювати? — запитує Дерида. Власне, такої межі не існує. Йдеться про безмежний простір філософії, поширення її меж. Таким чином, межа перестає бути межею. Або: «Якщо є марґінеси, чи існує ще філософія, якась філософія?»[1029] — ставиться риторичне запитання. Дерида далі зауважує: якщо його десять текстів (ідеться про тексти збірника «Марґінеси філософії») виглядають марґінальними до деяких із видатних текстів в історії філософії, то ці десять творів насправді ставлять запитання про марґінес. Вони мають стерти лінію, яка відокремлює текст від контрольованого ним марґінесу. І справа не тільки в тому, щоб переосмислити певні відомі філософські тексти, а нагадати, що «за філософським текстом не існує чистого, порожнього, недоторканого марґінесу, а існує інший текст, сувій різноманітних сил без жодного наявного референційного центру»[1030]. Чи може цей текст стати марґінесом марґінесу? — запитує далі Дерида. Що стається з тілом тексту, якщо марґінес його перестає бути «вторинною неторканістю», а стає невичерпним резервуаром нових значень?
Марґінес існує в двох площинах: всередині і ззовні. Існують території з двох боків межі. Філософський дискурс намагається визначити свої межі. Інша тенденція полягає в руйнуванні меж іззовні. Це схоже на струни тимпана (струнного інструмента), по яких можна вдаряти з двох боків. Дерида, що дуже характерно для його стилю письма, обігрує слово «тимпан», яке у французькій мові має багато значень. Одне з них: музичний інструмент. Друге: барабанна перетинка вуха. Третє: частина друкарського верстата, власне, пластини, між яких кладеться аркуш паперу, що на ньому відбиваються літери. На основі множинності значень слова Дерида ставить запитання про множинність взагалі, множинність смислів, у межах якої міститься філософія.
Таким чином, тексти Дериди, які народжуються на марґінесі філософії, досліджують динаміку цього марґінесу. Останній у свій спосіб бачиться як «надумане, репресоване, пригнічене»[1031] самої філософії. Або формою розпруження, визволення філософії від своїх комплексів. Наступні десять статей, у яких Дерида демонструє в дії стратегію деконструкції, є формою такого розпруження, а також аналізу з погляду вже переосмисленого марґінесу.
Якщо розглянути опозицію «центральне/марґінальне», то стратегія деконструкції полягатиме в тому, щоб показати, що не лівий центр опозиції є первинним, а навпаки, ця роль належить правому, а лівий є лише умовою існування правого. Тобто перевернення ієрархії завершиться висновком про те, що марґінальне і є центральне.
Проблема марґінального/центрального в теорії Мішеля Фуко
Поняття центру і центральності, за справедливим твердженням Сьюзен Кастильйо, «пов’язане з владою, як у просторових, так і в політичних вимірах; ті, що займають центр, часто сприймаються як особи більш цікаві й привабливі, ніж інші смертні. Таким чином, центр бачиться як точка відліку, яка випромінює владу, і, відповідно, ті, кому вдалося захопити центр або ідентифікуватися з центром, отримують владу. На відміну від центрального, можна логічно припустити, що периферійне сприймається як безвладне, не гідне інтересу чи уваги, позбавлене поміркованості»[1032].
1026
1032