Погляд Дарнтона викликав численні дискусії. Крім того, його шляхом пішли дослідники інших епох і культур. Наприклад, російський історик Віктор Живов дослідив російське шістдесятництво XIX століття як марґінальну культуру, з якої виріс феномен російської інтеліґенції. На його думку, шістдесятництво було субкультурою, головну ознаку якої становило відчуження. Відчуження, на його думку, «це відношення непричетності або протистояння панівній (у суспільстві в цілому або в тому чи іншому його соціальному зрізі) культурі як сукупності способу життя, типу освіти, світогляду, узвичаєнь і забобонів тощо»[1043]. Вчений робить ще одне цікаве спостереження, яке можна поширити за рамки дослідження шістдесятництва і феномена інтеліґенції. Йдеться про те, що «марґіналізація окремих шарів культури, яка, зрозуміло, супроводжується і марґіналізацією носіїв певних культурних цінностей, видається однією з найважливіших характеристик культурного розвитку в імператорський період»[1044]. Можна продовжити цю думку і сказати, що всякий тоталітарний тиск і реґламентація суспільного і культурного життя викликають марґіналізацію певних його шарів, яка в перспективі відіграє вирішальну роль у кардинальних змінах цього життя.
Літературознавство постмодернізму
Класична праця постмодерного літературознавства — книжка французьких теоретиків Жиля Делеза і Фелікса Ґватарі «Кафка: до питання про малу літературу» (1975) — трактує творчість одного з найвидатніших модерністів у зв’язку з так званою малою, або другорядною літературою (mineur — французькою мовою, minor — англійською). Що таке мала література в розумінні Делеза і Ґватарі? Це, наприклад, єврейська література Варшави і Праги, але писана не на ідиші чи івриті, а мовою більшості. «Мала література не виходить з малої мови, це скоріше те, що меншість створює у великій літературі»[1045]. В даному конкретному випадку празький єврей Кафка обирає мовою свого письма німецьку і таким чином «детериторіалізує» її. «…Німецька мова Праги є детериторіалізованою мовою, яка надається для дивних і другорядних вжитків. (Це можна порівняти з тим, що можуть робити з англійською мовою чорні американці.)»[1046] І так само, якщо продовжити думку французьких авторів, з тим, що в російській літературі робив Микола Гоголь або в українській літературі Леонід Первомайський. Йдеться про зовсім специфічне вживання письменником чужої мови як своєї і певну дистанцію до власної мови, яка надзвичайно революціонізує експресивне поле тексту. Тоді мала література стає революційною силою всієї літератури, як нею стала література Джойса (англійська мова Джойса) чи Бекета (французька мова Бекета). Делез і Ґватарі, власне, ставлять знак тотожності між малою літературою і модернізмом.
1043
1045