Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів (лист № l.4/18-Г-110.1 від 10.07.2009р.)
Рекомендовано до друку Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 5 від 29.05.2009 р.)
Рецензенти:
О. В. Петришин - д.ю.н., проф. Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, зав. кафедри теорії держави і права, віце-президент АПрН України, академік АПрН України;
Ю. М. Оборотов - д.ю.н., проф. Одеської національної юридичної академії, зав. кафедри теорії держави і права, проректор з наукової роботи;
А. М. Колодій - д.ю.н., проф. Київського національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри конституційного і міжнародного права.
ЧАСТИНА ПЕРША ВСТУП ДО ТЕОРІЇ ПРАВА І ДЕРЖАВИ
Розділ 1. ТЕОРІЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ ЯК ЮРИДИЧНА НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
§ 1. Теорія права і держави, її об’єкт, предмет, ознаки
Теорія права і держави - фундаментальна юридична наука, що є синтетичною системою наукових знань про визначальні загальні закономірності становлення, оформлення, функціонування права, а також держави (як юридичного явища) та про відправні типові юридичні поняття і категорії, через які розкриваються об’єктивні властивості праводержавних явищ і процесів.
Об’єкт теорії права і держави - правова реальність, право, його явища і процеси, держава у зв’язку з правом і зумовленості ним як абстрактні творіння суспільного життя, що не пов’язані з конкретною історичною епохою і пізнаються через узагальнені про них уявлення.
Предмет теорії права і держави - основні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави (як юридичного явища), виражені в узагальненому вигляді в поняттях, категоріях, принципах, теоретичних конструкціях, через які розкриваються об’єктивні властивості праводержавних явищ і процесів.
Основні ознаки теорії права і держави як юридичної науки:
1) забезпечує зв’язок юриспруденції з іншими суспільними науками - входить до складу суспільних наук (усі науки поділяються на технічні, природничі, суспільні), оскільки вивчає суспільні явища, якими є право і держава; користується досягненнями різних суспільних наук, в тому числі міждисциплінарних (філософія права, соціологія права, психологія права тощо);
2) вивчає в єдності та органічному зв’язку право і державу (як юридичного явища), в якості самостійних складних систем, що є підсистемами системи вищого рівня - суспільства. Це означає, що право формується в суспільстві у вигляді типізованих стандартів поведінки чи моделей вирішення конфліктів. Ці стандарти закріплюються державою у визначених офіційних формах (нормативно-правовий акт, правовий прецедент тощо). Держава встановлює, охороняє і захищає правопорядок через використання правових заходів (засобів та способів) і правових форм діяльності (нормотворча, правозастосовна, правотлумачна, установча, правоохоронна). У демократичному суспільстві держава не допускає свавілля своєї влади, а керується принципом верховенства права, згідно з яким природні, невідчужувані і невід’ємні права і свободи людини є основою права держави, його правовим першоджерелом;
3) вивчає право і державу (як юридичного явища) в узагальненому (синтетичному) вигляді - теорію права називають загальною, загальним курсом не тільки тому, щоб відокремити її від теорій (теоретичних частин) інших юридичних наук. Її загальний характер виявляється в такому: а) розкриває значення норми права через її загальний аналіз (види, структура, співвідношення з приписом статті нормативного акта та ін.); б) досліджує право як систему в цілому, а не як конкретну правову систему; в) ґрунтується на узагальненні даних і висновків інших юридичних наук та юридичної практики; г) розробляє теоретичні моделі нормотворчої, право- застосовної, інтерпретаційної, правоохоронної та інших практик; ґ) дає теоретичні узагальнення як внутрішньодержавних, так і міжнародних правових явищ і процесів;
4) вивчає загальні визначальні закономірності становлення, оформлення, функціонування права і держави (як юридичного явища), тобто такі, без яких буття права і держави є неможливим (закономірності формування права; закономірності виникнення держави; закономірності дії механізму правового регулювання тощо). Проте не обмежується вивченням винятково загальних закономірностей (глобальних і локальних перетворень). Враховує також випадковості поряд з абстрагуванням від конкретного стану й розвитку права і держави окремих країн, якого вимагає вироблення загальних закономірностей. Адже без знання випадків (відносно незначних змін) складно правильно зрозуміти загальні закономірності. Нерідко за будь-якою випадковістю ховається закономірність іншого типу або кілька конкуруючих закономірностей. Тому під час розгляду закономірностей (необхідностей) беруть до уваги і випадковості;