Історія вчень про право і державу досліджує і висвітлює історію виникнення і розвитку теоретичних знань про державу і право. Історично закономірний процес нагромадження людьми уявлень про державно-правові явища відображається у вченнях, теоріях, ідеях мислителів різних народів світу (Аристотеля, Монтеск’є, Руссо, Канта та ін.). Теорія права і держави вивчає результати їх пошуків у вигляді узагальнень і відіграє істотну роль як одна з найважливіших передумов удосконалення теоретичних розробок проблем права і держави. Історія правових учень виступає ніби історичною частиною теорії права і держави. Вона постачає матеріал про історичне формування понятійного апарату теорії.
Місце теорії права і держави як відносно самостійної науки і навчальної дисципліни визначається тим, що вона є:
1) узагальнюючою загальнотеоретичною стосовно інших юридичних наук та юридичної практики: поєднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень. При цьому теорія права і держави не підмінює теорію галузевих юридичних наук і не розчиняється в ній;
2) інтегруючою: здійснює інтегрування (об’єднання) в систему знання, отримані галузевими і спеціальними юридичними науками, а також дані, здобуті при вивченні юридичної практики. Практика надає теорії емпіричні факти, що слугують матеріалом для теоретичних узагальнень. Практикою перевіряються висновки науки. Отже, теорія права і держави виступає як систематизований підсумок знань, накопичених окремими юридичними науками і юридичною практикою, сприймає наукові теоретико-правові положення з метою власного вдосконалення і розвитку;
3) базовою, фундаментальною: досліджує (описує, аналізує, пояснює) основні і загальні закономірності розвитку права і держави. Її висновки, загальнотеоретичні положення є основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук. Вона сприяє збагаченню юридичних наук, оскільки переносить досвід однієї в іншу;
4) методологічною: виробляє загальні методи і принципи пізнання, поняття і категорії, на які спираються інші юридичні науки. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки керуються методологічними положеннями теорії права і держави. Так, модель правового статусу підозрюваного (дисципліна кримінального процесу) ґрунтується на загальнотеоретичній моделі правового статусу особи;
5) системоутворюючою: сприяє оформленню нових наукових і навчальних дисциплін у галузі теоретичної юриспруденції: філософія права, соціологія права, загальне порівняльне правознавство та ін., котрі взаємодіють з нею, постачають її своїми творчими досягненнями;
6) пропедевтичною (вступною) навчальною дисципліною: вводить суб’єкта навчання у світ юриспруденції, закладає юридичні підвалини для подальшого оволодіння юридичними науками і практикою. Завдяки теорії права і держави забезпечується цілісність уявлень про праводержавні явища. Відбувається оволодіння понятійно-категоріальним апаратом юриспруденції, оскільки поняття та категорії теорії права і держави є загальними для всіх юридичних наук і навчальних дисциплін. У взаєминах теорії права і держави та галузевих юридичних наук існує певна рівноправність, що полягає у взаємному збагаченні і взаємній допомозі в пізнанні системи закономірностей права і держави.
§ 8. Місце теорії права і держави в системі гуманітарних знань
Співвідношення філософії і теорії права і держави. Для виконання своїх функцій теорія права і держави використовує досягнення всіх гуманітарних знань. Філософія, предметом якої є загальні закономірності розвитку природи, суспільства, мислення, виступає як підґрунтя теорії права і держави, її методологічний базис. Вона виробляє загальні, філософські підходи до наукових досліджень, що використовуються теорією права і держави. У науковому обігові теорії права і держави перебувають філософські категорії: сутність, зміст і форма, частина і ціле, можливість і дійсність, система і структура. Філософія дає ключ до розуміння права і держави як соціальних явищ завдяки аналізу їх сутності, природи, призначення і місця в загальній системі таких явищ. Теорія права і держави, що вивчає тільки державно-правові явища, озброює філософію матеріалом, на основі якого здійснюються узагальнення і формулюються принципи соціального прогресу.