Співвідношення політології і теорії права і держави. Політологія досліджує політику - діяльність і відносини зі здійснення влади в суспільстві, а також закономірності функціонування і розвитку політики і політичної влади, політичних інтересів, відносин, свідомості, діяльності. Об’єкт політології - політичне життя суспільства в різних виявах, діяльність держави й органів, політичних партій, політичних і громадських організацій, політична поведінка людей тощо. Питань права політологія стосується менше (тільки під час вивчення методів досягнення влади праву надається першочергова увага), а питання держави, співвідношення громадянського суспільства і держави, особи і держави в ній посідають чільне місце. Проте їх вивчають з погляду політичного, а не юридичного. На відміну від політології теорія права і держави покликана досліджувати державу як правове явище.
Політологія, як і філософія, озброює теорію права і держави матеріалом, що дає змогу різнобічно вивчити питання місця права і держави в політичній сфері і політичних процесах, взаємодії держави з іншими політичними інститутами. У свою чергу, політологія користується теоретико-юридичними досягненнями у вивченні проблем держави.
Співвідношення соціальної психології і теорії права і держави. Соціальна психологія (психологія - від грец. «psyche» - душа, «logos» - вчення) вивчає закономірності, механізми і факти психічного життя людини, соціальної групи, суспільства. Її увага зосереджена на закономірностях поведінки людей, зумовленої їх участю в соціальних групах. Психологічні феномени - потреби, цінності, інтереси, воля - є необхідними елементами процесу формування права, право- застосування і правореалізації. Досягнення соціальної психології враховуються теорією права і держави при вивченні правосвідомості, ефективності впливу права на поведінку людей тощо. Соціальна психологія допомагає теорії права і держави узагальнювати результати практичної діяльності державно-правових інститутів (насамперед інститутів управління), поведінки посадових осіб і громадян за допомогою застосування соціально-психологічних механізмів.
На стику соціальної психології і права успішно розвивається правова психологія, що вивчає психічні закономірності практичної юридичної діяльності. Широкого розвитку набула антропологія права, що виникла на стику соціальної антропології і права та розглядає людину як творця державної і правової реальності.
Отже, теорія права і держави тісно взаємодіє з філософією права, антропологією права, соціологією права, психологією права, етнологією права, юридичною герменевтикою, юридичною компаративістикою та іншими науками, що розширюють і збагачують її діапазон як науки і навчальної дисципліни.
Розділ 2. ПОХОДЖЕННЯ ПРАВА І ДЕРЖАВИ ЯК ОБ’ЄКТІВ ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНОГО ПІЗНАННЯ
§ 1. Основні теорії походження права
Кожна історична епоха виробляла своє розуміння походження права, його ролі в суспільстві, характеру взаємин з іншими соціальними явищами, функціонування. Пізнавальна цінність цих теорій полягає в тому, що через різні пояснення (аргументацію) генезису права висвітлюють етапи і напрями правового мислення різних поколінь людства. Розглянемо основні теорії походження права.
Теократична теорія (давньогрецькі міфи, іудаїзм, християнство, іслам) пояснює походження права творінням Бога безпосередньо або через його посланців, пророків чи правителів (породження права Зевсом і Фемідою - богинею правопорядку; проведення волі Божої щодо права у проповідях Христа, Мойсея, Мухаммеда).
Теологічна теорія (Фома Аквінський, XIII ст.) ґрунтувалася на ідеї про божественне, надприродне походження права (воно не відрізнялося від моралі) і вбачала його підставу в законах будови світу. Відповідно до цих законів першою стадією появи світу є утворення вічного закону, основного. Це - божественний розум, що керує світом. Він є підставою природи і суспільства, основою усього світового порядку. Друга стадія - оформлення природного закону, який є відображенням вічного закону в усіх живих істотах. Природні закони - це ті ж закони природи, що діють в галузі органічної природи (включаючи людей). Третя стадія - формування позитивного (людського) закону на підставі природного закону як фундаменту, застосування принципів природного права до громадського життя. Четверта стадія чинних законів - божественний закон як одкровення, що виражене у священному писанні (Біблія) і призначене виправляти недосконалості людського закону. Згідно з твердженням Фоми Аквінського, пороки, котрі не заборонені людським законом (оскільки закон має забороняти тільки найважливіші пороки), повинні заборонятися законом, який має божественне походження. Отже, у божественних (божеських) засадах вбачалося як походження, так і основні межі існування права.