Адже зазвичай людина усвідомлює інтереси, а не права.
Лише в період розпаду первісного ладу, після появи соціальної неоднорідності, більш самостійного значення набувають відділені один від одного дозволи (права) і позитивні зобов’язання (обов’язки). Позитивні зобов’язання мали на меті організувати необхідну поведінку у процесі приготування їжі, будівництва житла, розпалювання багаття, виготовлення знарядь тощо. Дозволи (суб’єктивні права) як можливості самостійної діяльності формувалися у випадках визначення видів тварин і часу полювання на них, видів рослин і строків збирання їх плодів, користування тією чи іншою територією, джерелами води та ін. Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобов’язання), що стали звичайними засобами регулювання первіснообщинного життя, слугували джерелами формування права.
Тлумачами норм-звичаїв, а пізніше заборон, дозволів, позитивних зобов’язань виступали наймудріші члени роду, старійшини, вожді (у процесі примирення сторін, вирішення конфліктів). Цих неписаних правил поведінки дотримувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося здебільшого силою суспільної думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. За потреби до їх порушників застосовувався примус, що виходив від роду чи племені (страта, вигнання з роду і племені, позбавлення вогню, води та ін.). Як особливі процесуальні форми розгляду спорів використовувалися різні двобої; способом «доказування» був різного роду «суд божий» (ордалія) - випробування вогнем, розжареним залізом, водою, отрутою тощо. Той, хто витримував таке випробування, доводив за допомогою божественної сили, яка нібито стояла на його стороні, що він є правий, а його твердження про факти правильні (так будувався вирок). Особиста образа нерідко відшкодовувалася застосуванням кровної помсти скривдженого до кривдника, його рідних або членів роду. Реакція роду на порушення його звичаїв (а не кровна помста) стала прообразом юридичної відповідальності, яка вже розвинулася в державі.
Перехід від норм-звичаїв до системи правових норм, що спиралися на звичай, тобто до розряду «звичаєвого права» (його синонімом є «.архаїчне право»), відбувався завдяки охороні з боку старійшин, воїнів, жерців, що виділилися із членів роду (племені) як своєрідні органи управління.
§ 4. Публічна влада в первісному суспільстві
У сиву давнину держави не було. Умовно цей період можна назвати додержавним суспільством, яке пройшло в своєму розвитку три етапи:
• праобщини (первісне людське стадо - становлення первісного суспільства);
• родової общини і поступового об’єднання родових общин у племена (зріле первісне суспільство);
• селянської общини, коли селянські общини витискають рід (первісне суспільство на стадії розпаду, становлення державності).
Община була універсальною формою організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли (чи проходять) усі народи світу. В період існування праобщини закінчився біологічний розвиток людини, виникли штучні житла і знаряддя праці з метою самозбереження і життєзабезпечення. Люди об’єднувалися в колективи, побудовані на кровнородинних зв’язках, з владою ватажка. Це стало засадою соціальної організованості, що продовжувала розвиватися в період родової общини завдяки колективізму у виробництві і споживанні.
Оскільки знаряддя праці були примітивними, а продуктивність праці низькою, родова община користувалася всім спільно - мала загальну власність і рівномірний поділ засобів до життя (поділ порівну).
Залежно від засобів господарювання у розвитку первісної общини можна виділити два основні періоди: 1) невиробничої економіки (привласнювальної, збиральної) - отримання готових продуктів шляхом збиранням плодів, полюванням, рибальством. Тут провідну роль відігравала жінка: збирала плоди, піклувалася про дітей і господарювала. Це етап матріархату, 2) виробничої економіки - виробництво продуктів у результаті розвитку землеробства, тваринництва, металооброблення, залучення військовополонених як робочої сили з метою вилучення додаткового продукту, поява товарообміну і т. ін. Це етап патріархату.
Публічна влада в первісній общині здійснювалася через самоврядування, що зазнало змін на різних етапах його розвитку.
На першому етапі публічна влада - общинне самоврядування - період зрілого первісного суспільства (базується на спільності інтересів, виробництва і споживання членів роду) має такі ознаки:
1) існувала лише в межах роду, виражала його волю, визначала сферу діяльності і ґрунтувалася на кровнородинних зв’язках;