5) взаємозв'язок правової законності і доцільності - вибір суворо в рамках закону найоптимальнішого варіанта поведінки, який найбільше задовольняє потреби та інтереси суб’єкта права, оскільки правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю;
6) рівність усіх перед законом, що передбачає наявність рівних прав і обов’язків кожної людини, відповідність правам обов’язків;
7) реальність правової законності - не тільки проголошення, а й гарантування приписів законів, насамперед державне забезпечення (реалізація, охорона, захист) прав і свобод людини, закріплених у конституції і законах;
8) невідворотність відповідальності за правопорушення - своєчасне розкриття кожного скоєного протиправного діяння, понесення відповідальності за його вчинення;
9) зумовленість правової законності демократичним державно- правовим режимом, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: спеціально-дозвільного - поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»); загально- дозвільного - поширюється на громадян та їх об’єднання («дозволено все, окрім прямо забороненого законом»).
§ 4. Вимоги правової законності
Вимоги правової законності - певні напрями (сторони) її змісту, що мають нормативну форму, зумовлюються змістом і принципами права та підлягають обов’язковому виконанню відповідними суб’єктами нормотворчої, правозастосовної та інших правових форм діяльності держави.
Вимоги правової законності - це тісно пов’язані між собою різнорідні підпринципи. На відміну від принципів правової законності, які діють в усіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб’єктів суспільних відносин, вимоги правової законності пов’язані з діяльністю певних органів публічної влади і їх посадових осіб.
Розглянемо вимоги правової законності у нормотворчій і право- застосовній діяльності. У сфері нормотворчої діяльності диференціюємо вимоги до її змісту, форми і процедури.
Вимоги правової законності до змісту нормотворчої діяльності:
1) відповідність змісту законів та підзаконних актів потребам життя, що передбачає комплексну наукову експертизу законопроектів, яка охоплює політичні, економічні, фінансові, право- застосовні, організаційні, правоохоронні, термінологічні, історичні та інші аспекти;
2) відповідність нормотворчої діяльності загальнолюдським цінностям, основоположним правам і свободам людини, закріпленим у конституції;
3) додержання внутрішньої єдності і погодженості правових норм, що містяться в нормативно-правових актах, нормативно- правових договорах та інших формальних джерелах права, тобто формування єдиної системи права;
4) забезпечення стабільності правових актів, тобто більш тривалого строку їх чинності, за винятком тих, які видаються на певні строки (наприклад, закон про надзвичайний стан або закон про бюджет);
5) додержання ієрархічної субординації нормативних актів - забезпечення верховенства конституції і пріоритетної ролі закону в системі нормативно-правових актів (Конституція - конституційні закони - звичайні закони - підзаконні акти);
6) неприпустимість видання конкуруючих (колізійних) нормативно-правових актів, наприклад, ухвалення урядом двох актів із суміжних питань, що володіють однаковою юридичною силою;
7) неприпустимість суперечностей (колізій) між чинними актами і новим прийнятим актом, якщо він не вносить у них прямі зміни, та ін.
Вимоги правової законності до форми і процедури нормотворчої діяльності:
1) видання актів у тій формі, що передбачена законом (наприклад, не можна приймати державний бюджет постановою уряду чи указом президента - він приймається лише законом парламенту), отже жоден підзаконний акт (акт управління) не може підміняти своїм регулюванням закон;
2) складання нормотворчих актів у простій і доступній для розуміння формі - з використанням усіх правил юридичної техніки;
3) додержання всіх необхідних реквізитів - відповідно до виду акта;
4) додержання процесуальних правил, пов’язаних із прийняттям тих чи інших нормативних актів, нормативно-правових договорів та інших формальних джерел права - забезпечення своєчасного їх ухвалення (скасування) з дотриманням певної процедури;
5) забезпечення незаперечності закону - ніхто не може скасувати чи змінити закон, крім органу, що його видав, та ін.