4) органи держави мають можливість «творити» юридичне право за їх державною ієрархією (одні органи видають закони, інші - підзаконні акти), а право (через систему норм, зазначених в усіх формальних правових джерелах) впливає на державний організм у цілому, «укладає» діяльність держави в правові межі на випадок можливої сваволі з її боку;
5) за потреби держава охороняє право своєю примусовою силою, а за допомогою права встановлює вид і міру примусу у випадках його порушення (держава уособлює силу, а право - свободу, рівність і справедливість).
Як право не може обійтися без підтримки держави, так і держава має постійну потребу у праві. Тому не можна пізнати право і державу, якщо досліджувати їх ізольовано або протиставляти одне одному. Проте ступінь присутності права в державі, як і держави в праві, може бути різним. У тоталітарній державі, де панує сваволя держави, право зневажається, права людини і свободи не забезпечуються. У демократичній державі, де панує право, визнаються і гарантуються права і свободи людини, особа захищена від сваволі держави, зберігає людську гідність.
Нагадаємо, що основним об’єктом загальнотеоретичного пізнання є право, а держава вивчається тією мірою, якою вона пов’язана з правом.
ЧАСТИНА ДРУГА ЛЮДИНА, СУСПІЛЬСТВО, ПРАВО, ДЕРЖАВА
Розділ 3. ЛЮДИНА, її ПРАВОВИЙ СТАТУС
§ 1. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять
В юридичній науці, законодавчих і підзаконних актах, нормативно-правових договорах та інших джерелах (формах) права вживаються терміни «людина», «особа», «індивід», «індивідуальність», «громадянин». Здавалося б, це те саме, але тільки на перший погляд.
Людина є біосоціальною істотою. Як біологічна істота вона є продуктом біологічної еволюції живих організмів. Біологічні (природні) властивості людини, що характеризують внутрішній - нервово-психічний механізм її організації, є універсальними. У біологічній організації людини, в її природі закладено можливості майбутнього її психічного розвитку. Біологічне в людині виявляється у її статі, віці, складі психіки, психічних властивостях, організації вищої нервової діяльності (розум, пам’ять, мислення, емоції, почуття, характер, темперамент, мотивація, воля).
Особиста природа людини визначилася так, що людина живе в суспільстві і, отже, є соціальною істотою, пов’язана з громадським життям, усвідомлює свою роль у ньому. Суспільство слугує середовищем формування свідомості, мислення, інтелекту, почуттів людини, її мови. Соціальні властивості людини характеризують набутий нею соціальний досвід, ступінь залученості в різноманітні види суспільних відносин. Але те, що людина живе в певному, а не в якомусь іншому суспільстві, від її особистої природи не залежить. Різниця суспільств є продуктом культури. Соціальний характер людини всюди однозначний. Суспільства, держави, їхні культури всюди різні. Становлення людини відбувається тільки в конкретних суспільних умовах.
Яке суспільство, його культура - така й людина. Вимоги суспільства визначають моделі поведінки, критерії оцінки цієї поведінки та ін.
Термін «індивід» (від лат, - «неподільний», грец,- «атом») - це неподільна цілісна частка людства, окремий представник біологічного роду homo sapiens. Цей термін підкреслює, що людська істота, яка володіє тільки їй властивими природними психічними і фізичними якостями, відрізняється від іншої такої самої істоти. Індивід стає людиною тільки завдяки соціальній наступності в процесі діяльності - освоєння досвіду попередніх поколінь: системи суспільних відносин, матеріальної і духовної культури, знань, традицій. Звідси терміни «людина» й «індивід» є певною мірою взаємозамінними, коли словом «індивід» позначається представник людського світу. В людині, людському індивіді природне (біологічне) й соціальне є невіддільними, але все-таки соціальне відіграє ключову роль і саме воно відображується поняттям «особа».
Особа - це людина як суб’єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому розумінні слова), котра розвинулася в суспільстві, пройшла етапи соціалізації в усіх аспектах (економічному, політичному, ідеологічному, правовому) та набула здатності чинити свідому, вольову діяльність. Терміном «особа» визначається соціальна якість людського індивіда, залученого в громадські відносини, активність якого виявляється в його життєвій позиції, в усвідомленні свого положення і місця в суспільстві, що розвивається. Особою може бути тільки людина, хоча й не кожна (новонароджений нею не може бути).