Структури правового статусу людини і правового статусу громадянина мають певні відмінності.
| Правовий статус людини | |
| правовий статус громадянина | - ґрунтується на правовому зв’язку з державою |
| правовий статус іноземного громадянина | - ґрунтується на подвійному правовому зв’язку: 1) з державою, громадянином якої він є; 2) з державою, на території якої він перебуває. Статус іноземця обмежений порівняно зі статусом громадянина цієї держави[4] |
| правовий статус особи без громадянства | - ґрунтується на правовому зв’язку з державою, на території якої він перебуває |
Структура правового статусу людини охоплює суб’єктивні юридичні права та обов’язки, гарантії здійснення прав і обов’язків. Підставою для наявності правового статусу особи є її право- суб’єктність.
Структура правового статусу громадянина включає суб’єктивні права, законні інтереси, юридичні обов’язки, гарантії здійснення прав і обов’язків. Підставою для наявності правового статусу громадянина є його правосуб’єктність і громадянство.
Розмежування правового статусу людини і громадянина органічно випливає з відмінностей громадянського суспільства і держави й дає підстави не звужувати сферу самовизначення людини лише до взаємозв’язку з державою. Правовий статус особи без громадянства, іноземного громадянина - самостійні категорії.
§ 3. Види правових статусів людини
Правовий статус конкретної фізичної особи можна розглядати як суму загального, спеціального й індивідуального статусів, співвідношення яких варіює залежно від конкретних ситуацій.
Види правових статусів людини:
Загальний (конституційний) - статус людини як громадянина держави, що закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від націонаявності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов’язків громадян, рівність їх перед законом; виступає базовим для всіх інших статусів; слугує основою для набуття конкретних суб’єктивних прав, покладання обов’язків і понесення відповідальності.
Спеціальний - статус людини як представника тієї чи іншої соціальної групи, відособленої за певними юридично значущими підставами (родом діяльності, віком та ін.), що наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами та обов’язками. Він зумовлений особливостями становища людини і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, інвалід, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коригує його. На відміну від загального статусу, що є постійним, спеціальний статус піддається змінам, має минущий характер.
Індивідуальний - статус конкретної людини, пов’язаний з її персональними якостями, здібностями і фізичними особливостями (стать, вік, сімейний стан, стан здоров’я тощо). Індивідуальний правовий статус людини поєднує статуси загальний і спеціальний. У кожного суб’єкта права має бути певне співвідношення загального і спеціальних правових статусів, як результат безлічі варіантів (багаторазовості) їх вияву, що притаманні лише йому, тобто загальний і спеціальний правові статуси містять у собі якість індивідуалізації - стосуються конкретної людини, виражають її індивідуальне правове становище, персоніфіковані права і обов’язки. Скільки людей, стільки й індивідуальних правових статусів - вони різні, як і самі їхні носії.
Спеціальні статуси мають більшу галузеву розмаїтість (у зв’язку з різноманіттям галузей права), ніж загальний статус, що визначається конституцією.
4
Іноземний громадянин не може обирати і бути обраним у виборні державні органи, обіймати державні посади, брати участь у референдумах, нести службу в Збройних силах.