Друге покоління прав людини називають ще системою позитивних прав, внаслідок того, що вони не можуть бути реалізовані без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення. Соціальні, економічні та культурні права дістали нормативне вираження у Загальній декларації прав людини 1948 р. і особливо в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., а також у низці конституцій XX ст. (Мексиканські Сполучені штати, 05.02.1917; Італійська Республіка, 02.12.1947 та ін.) й у доповненнях і поправках, внесених до старих конституцій.
Трете покоління прав людини - колективні права народів (націй), тобто права всього людства, що ґрунтуються на солідарності людей, їх належності до якоїсь спільності (асоціації). Це право на мир, безпеку, незалежність (самовизначення народів), на здорове навколишнє природне середовище, на соціальний і економічний розвиток як людини, так і людства в цілому.
Становлення третього покоління прав людини {права людини - частина прав людства) пов’язане з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни; вперше формально відображені в документах, що вийшли під егідою ООН у 80-ті роки XX ст. Глобальні світові проблеми призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних (або континентальних) пактів про права людини, законодавчої співпраці країн у питаннях про права людини, набуття міждержавного (інтеграційного) характеру законодавствами (особливо конституційними) тих держав, що підписали міжнародні пакти про права людини. Міжнародне визнання прав людини стало орієнтиром для розвитку всього людства у напрямку створення співтовариств і співдружностей держав. Розширює колективні права людини піднесення та поглиблення права на інформаційний простір світу, на надання різноманітних послуг, що ґрунтуються на інтелектуальних інформаційних технологіях (зокрема на новітніх технологіях досліджень) і технологіях зв’язку (глобальна мережа «Інтернет»), забезпечення інформаційних відносин усередині країни і за кордоном.
У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, котре пов’язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо. Ці права є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім’ї, вирощування органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (заборона клонування людини та встановлення інших правових меж).
Між поколіннями прав людини існує взаємозалежність, що виявляється через принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати права і свободи особи.
§ 5. Співвідношення прав людини і прав громадянина
Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, але не тотожними.
Відмінності між правами людини і правами громадянина:
| Права людини є | Права громадянина |
| Позатериторіальними - існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв’язком їх носія з конкретною державою | Територіальні (національні) - передбачають наявність громадянства, тобто юридичний зв’язок людини і держави |
| Загальносоціальними - належать людині за фактом народження як природні, невідчужувані права (апатриди, біженці не мають громадянства, але мають права людини) | Спеціально-соціальні (юридичні) - закріплюються в законодавстві, нормативно-правових договорах, судових прецедентах і перебувають під захистом держави, громадянином якої є особа |
| Природно залежними - залежать від природи людини, належать їй від народження, задовольняють природні потреби | Політично залежні- залежать від політики держави, державного (політичного) режиму задовольняють як природні потреби, так і політичні та інші інтереси |
| Невизначено зобов'язальними - не залежать від виконання будь- яких обов’язків. Зобов’язаною стороною виступають сама держава, її органи, посадові особи | Є визначено зобов’язальними - залежать від виконання обов’язків, які мають громадяни держави |
| Не мають чітко окресленої форми вираження і сфери реалізації- первинно закріплені в міжнародних актах, і їх реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де б не перебувала людина | Мають чітко окреслену форму вираження і сферу реалізації- первинно закріплені в конституції певної держави, і їх реалізація охоплює сферу відносин індивіда з державою |