Досліджуючи розмежування конкретних складів злочинів, автори не вдавалися в точність термінології і в більшості випадків оперували поняттям «розмежування злочинів». Або ж поперемінно вживали як взаємозамінні поняття «розмежування злочинів» та «розмежування складів злочинів».
Вперше на проблему об’єкта розмежування, яке має місце у кримінально-правовій кваліфікації, звернув увагу Т.М. Марітчак[136], який писав, що використання терміну «розмежування злочинів» є не дуже вдалим. Обґрунтовував вчений це тим, що будь-який злочин — це факт дійсності, він характеризується індивідуальними, лише йому притаманними ознаками, тому навряд чи можна вести мову про розрізнення двох чи більше суто індивідуальних предметів, явищ, процесів. Цей автор запропонував «вести мову про розмежування не злочинів, а кримінально-правових норм, які їх передбачають, про розмежування складів злочинів як сукупності типових юридично значущих ознак того чи іншого виду злочину».
Інші вчені розглядали проблему під призмою об’єкта конкуренції, яка вирішується в ході кримінально-правової кваліфікації. Такими об’єктами називали: склади злочинів[137], кримінально-правові норми[138], статті кримінального закону[139], положення кримінального закону[140]. Заперечуючи проти визнання складу злочину об’єктом конкуренції, О.К. Марін вважав, що звернення до поняття конкуренції складів злочинів звужує зміст конкуренції кримінально-правових норм, неправильно характеризує її як явище, що має місце в процесі застосування закону[141].
Є підстави погодитись з Т.М. Марітчаком в тому, що використання терміну «розмежування злочинів» є недоречним. Адже, як було сказано, злочин — це явище об’єктивної дійсності. І вчинений злочин містить ознаки саме того складу злочину і охоплюється саме тією кримінально-правовою нормою, що йому відповідає, незалежно від того, чи правильно буде кваліфіковано вчинене діяння. Але не можна погодитися з Т.М. Марітчаком в тому, що об’єктом розмежування однозначно виступає кримінально-правова норма, принаймні, первинним. Кримінально-правові норми не розрізняються між собою за ознаками юридичних норм. У загальній теорії права виділяють такі ознаки, що визначають суть юридичних норм: 1) це державно-владне веління; 2) загальнообов’язкове веління щодо певного кола суб’єктів; 3) правило поведінки суб’єктів, яке формулюється у вигляді їх прав або обов’язків; 4) правило поведінки загального характеру[142]. Ці ознаки у всіх кримінально-правових норм однакові. Критерієм, за яким вони виділяються з інших юридичних норм і разом з тим об’єднуються між собою, є предмет правового регулювання і метод правового регулювання. Але й ці ознаки за загально прийнятою думкою у кримінально-правових норм однакові[143]. У теорії кримінального права класифікують самі кримінально-правові норми за різними критеріями: називні, описові, бланкетні, відсилочні; заборонні, роз’яснювальні, заохочувальні, виняткові. Такий поділ кримінально-правових норм показує відмінність їх ролі як нормативної підстави кримінально-правової кваліфікації. Як слушно зауважує К.П. Задоя, «проблема вибору кримінально-правової норми може виникати, коли обидві (всі) норми, між якими слід робити вибір, є так званими нормами-приписами»[144]. Але відмінності між названими видами норм не впливають на процес і результат розмежування. Норми кримінального права у науці піддають розмежуванню, але підпорядкованому не тим цілям, під кутом зору яких розглядається розмежування у цій праці. Так, всі норми кримінального права вважають за доцільне розмежувати, перш за все, залежно від того, як вони здійснюють правове регулювання[145].
Врешті решт, кримінально-правова норма має складну структуру, що покликана забезпечити виконання нею широкого спектру її функціональних призначень. Навіть норми, що передбачають відповідальність за вчинення конкретних злочинів, як їх називає В.Д. Філімонов[146], мають кілька функціональних призначень. В зв’язку з цим, кримінально-правова норма не є системою. Передбачене в санкції норми кримінального права покарання не становить собою систему, — пише В.Д. Філімонов[147].
136
Марітчак Т.М. Помилки у кваліфікації злочинів: дис… канд. юрид. наук: спец.: 12.00.08 / Т.М. Марітчак. — Львів: Львівський державний університет імені Івана Франка, 2003. — 219с. — С. 106.
137
Никифоров А.С. Совокупность преступлений / А.С. Никифоров. — М.: Юридическая литература, 1965. — С. 66–67.
138
Малков В.П. Конкуренция уголовно-правовых норм и ее преодоление / В.П. Малков // Советсткое государство и право. — 1975. — № 3. — С. 61; Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм / О.К. Марін. — К.: Атіка, 2003. — 224 с. — С. 69.
139
Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 704 с. — С. 388.
140
Красницький І.В. Про об'єкт конкуренції при застосуванні кримінального закону / І.В. Красницький / / Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України: матер. міжнар. наук. — практ. конф. (20–21 травня 2011 р., Луганськ). — Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2011. — С. 253–257. — С. 256–257.
141
Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм / О.К. Марін. — Київ: Атіка, 2003. — 224 с. — С. 69.
142
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: посібник для студентів зі спеціальності «Правознавство» / П.М. Рабінович, Л.А. Луць. — Львів: видавництво Львівського університету, 1994. — 61с. — С. 44.
143
В.Д. Філімонов вважає предмет і метод правового регулювання критеріями класифікації кримінально-правових норм (Филимонов В.Д. Норма уголовного права / В.Д. Филимонов. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. — 281 с. — С. 16).
144
Задоя К.П. Проблема вибору кримінально-правової норми: її зміст і прояви: наукова брошура / К.П. Задоя. — К.: без видавництва, 2010. — 20 с. — С. 3.
145
Филимонов В.Д. Норма уголовного права / В.Д. Филимонов. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. — 281 с. — С. 15.