Проблема ж розмежування складів злочинів в межах більш узагальненої сукупності складів злочинів (наприклад, складів злочинів проти довкілля, проти статевої свободи та статевої недоторканності, військових злочинів) на практиці все-рівно зводиться до розмежування пар чи груп складів злочинів. Про розмежування більш узагальненої сукупності складів злочинів мова може йти лише теоретично у наукових та навчально-методичних працях з метою систематизації викладеного матеріалу.
Результат розмежування досягається шляхом порівняння ознак складів злочинів. Як писав А.Н.Трайнін, шлях порівняння «окремих елементів»[159], що характеризують об'єктивну і суб’єктивну сторону злочину, — найбільш вірний шлях до розмежування суміжних складів і відповідно до забезпечення правильної кваліфікації злочинних діянь[160].
Виходячи з об’єктивної суті явищ, за якими відрізняються прояви суспільно небезпечної поведінки, та з врахуванням положень про відношення між поняттями, у відповідні законодавчі конструкції повинні бути закладені ознаки, за якими відрізняються склади злочинів зі спільними ознаками. Таким чином будуть законодавчо визначені типи співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками.
Порівняння між собою спільних ознак складів злочинів, а також тих ознак, зміст яких не співпадає у складах злочинів, що порівнюються, дасть можливість у процесі тлумачення та кримінально-правової кваліфікації зробити висновок про наявний тип співвідношення між складами злочинів зі спільними ознаками. А також визначити домінуючий тип співвідношення у разі, коли у співвідношенні між одними й тими самими складами злочинів виявляється кілька пар кореспондуючих ознак з різним логічним відношенням між відповідними поняттями.
Таким чином процес розмежування складів злочинів у кримінально-правовій кваліфікації повинен проходити у такій послідовності:
— виявлення спільних ознак складів злочинів: 1) встановити ознаки, зміст яких збігається; 2) виділити з них ті, які є спільними;
— виявлення кола складів злочинів зі спільними ознаками, які відповідно потребують розмежування;
— виявлення ознак складів злочинів, за якими вони відрізняються;
— з’ясування їх змісту та функцій;
— виявлення типу співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками й відповідно виду розмежування, який має місце стосовно конкретної пари чи групи складів злочинів;
— застосування правил кримінально-правової кваліфікації, іманентних встановленому виду розмежування складів злочинів.
З розмежуванням складів злочинів тісно пов’язане відмежування складів злочинів від, перш за все, адміністративних правопорушень. Є достатньо підстав, що обґрунтовані далі у цій праці, стверджувати, що розмежування складів злочинів та відмежування їх від складів адміністративних правопорушень підпорядковуються, загалом, однаковим закономірностям. Ідентичними є й відповідні процедури, що здійснюються у законодавчій, правотлумачній та правозастосовній сферах, хоч у значно більших масштабах — щодо системи всіх законодавчих моделей деліктної поведінки.
1.5. Розмежування складів злочинів та інші однорідні феномени
Як відомо, в системі права України охоронну функцію виконує не лише кримінальне право, а й адміністративне. Відповідно, систему законодавчих моделей деліктної поведінки поряд зі складами злочинів формують склади адміністративних правопорушень. На відмінності за суспільною небезпекою посягань на подібні (такі, що перебувають у одній площині) суспільні відносини ґрунтується доцільність диференціації юридичної відповідальності. Системний характер права породжує необхідність враховувати у правотворчості в галузі кримінального права положення діючого законодавства, що встановлює відповідальність за адміністративні правопорушення, і навпаки. У доктрині кримінального права намітилася тенденція розглядати розвиток кримінального законодавства в його зв’язку з іншими, суміжними з ним галузями[161].
159
А.Н. Трайнін елементами називав те, що зараз прийнято називати ознаками складу злочину.
160
Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления / А.Н. Трайнин // Избранные труды / составление, вступительная статья докт. юрид. наук, профессора Н.Ф. Кузнецовой. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. — 898 с. — С. 192.
161
Див., наприклад: Бойко А.И. Система и структура уголовного права: в 3 т. / А.И. Бойко. — Ростов н/Д.: Издательство Южного Федерального университета, 2007. — Т. 1: Системология и структурализм в современной познавательной культуре. — 448 с. — С. 345.