Як уже було сказано вище, доцільність виявлення типу співвідношення між складами злочинів, що мають спільні ознаки, полягає в тому, що він визначає вибір правил кваліфікації, котрі застосовуються для кримінально-правової оцінки вчиненого, і котрі різняться залежно від типу співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками.
Здійснений аналіз підтверджує, що наслідки, котрі виявляються у шкоді здоров’ю людини, властиві для самих різноманітних складів злочинів. Вони характерні для посягань, передбачених усіма, крім одного, розділами Особливої частини КК України. З одного боку, це відображує ту обставину, що саме шкода здоров’ю значною мірою уособлює суспільну небезпечність посягання і виступає криміноутворюючим фактором — законодавець криміналізує самі різноманітні діяння саме з врахуванням такої шкоди. З іншого боку, диференціація кримінальної відповідальності за заподіяння одного й того ж наслідку — шкоди здоров’ю людини залежно від різних обставин — істотно ускладнює застосування кримінального закону. Варто також зауважити, що поняття «шкода здоров’ю людини» в окремих статтях КК України відображує не наслідки, а ознаки предмета складу злочину, мету, що потрібно враховувати у кримінально-правовій кваліфікації, визначаючи зміст цього поняття щодо конкретних складів злочинів.
Шкода здоров’ю людини належить до наскрізних кримінально-правових понять, тобто таких, котрі вживаються в диспозиціях статей КК, що передбачають різні склади злочинів. Воно одночасно відіграє роль і родового поняття, і становить собою поняття видове. Як родове поняття, воно позначене не однаковими термінами, в тому числі і такими, котрі не повністю вичерпують зміст такого поняття, що було показано вище у цій праці. Тому злободенною проблемою є уніфікація і диференціація кримінально-правової термінології в цій частині. Потрібно, щоб однакова за ступенем шкода здоров’ю позначалась одним і тим самим терміном, а різна шкода — різними термінами.
Характеристика співвідношення між складами злочинів, ознакою яких є шкода здоров’ю людини — частина вирішення проблеми у більш широкому плані — побудови системи Особливої частини КК на нових началах. Врахування проаналізованих типів співвідношення дасть можливість правильно вирішувати питання кримінально-правової кваліфікації цих поширених і небезпечних посягань. Ці типи повинні братися до уваги в наступній кодифікації кримінального законодавства України.
4.3. Розмежування складів злочинів, які посягають на статеву свободу, статеву недоторканість особи
4.3.1. Розмежування складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи у разі конкуренції кримінально-правових норм
Потреба в розмежуванні складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи з іншими складами злочинів виникає через наявність у кожного з них спільних ознак з іншими складами злочинів. Спільні ознаки зі складами злочинів, передбачених статтями розділу IV Особливої частини КК України, мають не лише склади злочинів, одним з безпосередніх об’єктів яких є статева свобода чи статева недоторканість, а й ті склади злочинів, один з безпосередніх об’єктів яких збігається додатковим об’єктом, властивим складам злочинів досліджуваної категорії. Основний склад злочину «Зґвалтування» (ч. 1 ст. 152 КК України) та основний склад злочину «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом» має спільні ознаки із такими складами злочинів, як побої і мордування (ч. 1, 2 ст. 126 КК України); умисне легке тілесне ушкодження (ч. 1, 2 ст. 125 КК України); умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1, 2 ст. 122 КК України); катування (ст. 127 КК України); погроза вбивством (ч. 1 ст. 129 КК України). Кваліфікований склад зґвалтування, вчиненого групою осіб (ч. 3 ст. 152 КК України) та кваліфікований склад насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчиненого групою осіб (ч. 2 ст. 153 КК України), має спільні ознаки з основним складом сутенерства або втягнення особи в заняття проституцією (ч. 1 ст. 303 КК України). Особливо кваліфікований склад зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152 КК України) має спільні ознаки зі складами умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК України); необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 128 КК України); вбивства через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ч. 2 ст. 130 КК України). У наведених випадках спільними ознаками зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і інших складів злочинів є сукупність конститутивних ознак, які самі по собі розглядаються законодавцем як самостійні злочини, і, водночас, є лише частиною ознак, характерних для складу зґвалтування. Інша частина ознак зґвалтування, не характерних для складів злочинів, ознаки яких становлять його частину, є, так званими, «додатковими конкретизуючими ознаками»[1268]. У разі вчинення конкретного злочину норма про зґвалтування охоплює вчинене діяння в цілому, інші з названих норм — тільки окремі його частини, і ці норми перебувають у підпорядкуванні за змістом. Таке явище у кримінально-правовій літературі називають конкуренцією частини і цілого[1269]. Таким чином, співвідношення норм про зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом з названими складами злочинів має тип співвідношення норм, що перебувають у конкуренції цілого і частини. Нормами про ціле виступає норма про зґвалтування та норма про насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Відповідно ця ситуація вирішується на користь застосування норми про зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Тим не менше, деякі дослідники виявляють помилки у судовій практиці в частині подолання цього виду конкуренції. Зокрема, «трапляються випадки кваліфікації злочину за сукупністю статей 117 і 106 або 102 КК (мається на увазі КК України 1960 р. — Л.Б.), коли зґвалтування чи замах на зґвалтування були поєднані із заподіянням потерпілій легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень». Така кваліфікація злочину не відповідає закону, — стверджує Л. Цвіліховський, «оскільки заподіяння шкоди здоров’ю потерпілої в зазначених межах охоплюється диспозицією ст. 117 КК, отже додаткова кваліфікація за іншими статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи, не потрібна»[1270]. На таку саму помилку звертають увагу й автори узагальнення судової практики зі справ відповідної категорії[1271]. «У деяких ситуаціях очевидними є спроби штучно підмінити відповідальність за злочини у сфері сексуальних відносин відповідальністю за заподіяння легких тілесних ушкоджень за ст. 125 КК, санкція якої явно не відповідає тяжкості вчиненого злочину», — пише Л.В. Дорош[1272].
1268
Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм /О.К. Марін. — К.: Атіка, 2003. — 224с. — C. 136.
1269
Иногамова-Хегай Л.В. Конкуренция норм уголовного права / Л.В.Иногамова-Хегай. — М.: Щит, 1999. — 288с. — С. 110; Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений / В.Н. кудрявцев. — М.: Юристъ, 1999. — 304 с. — С. 225; Марін О.К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм / О.К.Марін. — С. 133.
1270
Цвіліховський Л. Деякі питання застосування законодавства про відповідальність за вчинення статевих злочинів / Л. Цвіліховський // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Коментар судової практики з кримінальних справ. — 1996. — № 6. — С. 47–52.
1271
Судова практика у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи / Узагальнення підготовлене суддею Верховного Суду України А.М. Скотарем, начальником управління вивчення та узагальнення судової практики Ф.М. Марчуком і головним консультантом цього управління В.В. Антощуком // Інформаційний сервер Верховного Суду України. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/.
1272
Дорош Л.В. Підвищення ефективності застосування законодавства про кримінальну відповідальність за злочини у сфері сексуальних відносин / Л.В.Дорош // Правові засади підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в Україні: матеріали наук. конф. (15 травня 2008 р., Харків) /ред. кол.: В.І. Борисов (голов. ред.) та ін. — Х.: Право, 2008. — С. 46–53.