Таким чином, розмежувальною ознакою примушування до вступу в статевий зв'язок від зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом є спосіб вчинення злочину. На відміну від зґвалтування і насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, для примушування до вступу в статевий зв'язок фізичне насильство, погроза його застосування, чи використання безпорадного стану потерпілої особи не застосовуються. «Примушування» до вступу в статевий зв'язок, відповідальність за яке встановлена у ч. 1 ст. 154 КК України, вчиняється шляхом використання матеріальної або службової залежності чоловіка чи жінки.
Способом іншого виду примушування до вступу в статевий зв’язок, передбаченого ч. 2 ст. 154 КК України, є погроза, яка, на відміну від погрози фізичним насильством при зґвалтуванні (ч. 1 ст. 152 КК України) і насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом (ч. 1 ст. 153 КК України), є «погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів».
Ознаки спеціального суб'єкта злочину, передбаченого ч. 1 ст. 154 КК України, з причин, обґрунтованих вище, розмежувальними ознаками не виступають. Те саме стосується ознак потерпілого, які хоч і не названі у диспозиції ч. 1 ст. 154 КК України, але кореспондують ознакам спеціального суб’єкта злочину.
Суб'єкт іншого основного складу цього злочину, передбаченого ч. 2 ст. 154 КК України, — загальний. Як відомо, ознаки загального суб’єкта не виступають розмежувальними ознаками суміжних складів злочинів[1296]. Не впливають вони й на визначення суміжності складів злочинів як спільні ознаки[1297].
У кримінально-правовій літературі існують твердження, про те, що склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 154 КК України, є кваліфікованим видом цього злочину[1298]. На сьогодні така сама позиція, з обґрунтованістю якої погодитись важко, відтворена і Пленумом Верховного Суду України у його постанові від 30 травня 2008 р. (п. 15). Правда, автори не всіх коментарів до цієї статті стверджують, що у ч. 2 ст. 154 КК України встановлено відповідальність за кваліфікований склад злочину. Ю.В. Александров взагалі не відзначає свого ставлення до цього питання[1299].
У ч. 2 ст. 154 КК України законодавець, мабуть, керуючись мотивами економії закону, говорить лише про «ті самі дії», не повторюючи їх формулювання, яке міститься у ч. 1 цієї статті. Про того самого суб’єкта і про той самий спосіб у ч. 2 ст. 154 КК України не йдеться. Саме тому, є підстави вважати, що склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 154 КК України, є одним із двох основних складів злочинів, передбачених ст. 154 КК України. У кримінально-правовій доктрині немає однакового розуміння законодавчих термінів «те саме діяння», «ті самі діяння». Такий самий, як наведено вище, концептуальний підхід до розуміння змісту законодавчого терміну «те саме діяння» обґрунтовують й інші вчені[1300].
Протилежна позиція призводить до висновку про наявність прогалини у кримінально-правовій регламентації відповідальності за посягання на статеву свободу особи. Адже, якщо визнати цей склад злочину кваліфікованим, то це означає визнати, що його суб’єкт є спеціальним. «Суб’єктом злочинів, передбачених частиною першою та частиною другою статті 154 КК, є особа від якої потерпіла є матеріально або службово залежна», — сказано у п. 15 постанови від 30 травня 2008 р. Відповідно до такого підходу примушування потерпілої особи до вступу в статевий зв’язок шляхом погрози, яка не є погрозою застосуванням фізичного насильства, вчинене особою, від якої чоловік чи жінка не перебуває у матеріальній чи службовій залежності, знаходиться за межами будь-якого із складів злочинів, передбачених статтями розділу IV Особливої частини КК України. А суспільна небезпека такого посягання на статеву свободу особи є не меншою, ніж посягання, вчиненого з використанням матеріальної чи службової залежності потерпілої особи. А також є значно вищою, ніж суспільна небезпека вимагання — злочину, який таким самим способом посягає на власність — об’єкт однозначно менш цінний, ніж статева свобода особи.
1296
Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів. Конспект лекцій. / В.О. Навроцький — Львів: Львівський держ. ун-т, 1993. — 84 с. — С. 65.
1298
Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук та інші; за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — 3-тє вид., переробл. та доповн. — К.: Атіка, 2003. — 1056 с. — С. 340; Кримінальне право України. Особлива частина / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та інші; за ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — К.-Х.: Юрінком Інтер — Право. — 2002. — 496 с. — С. 89.
1299
Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України: за станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, В.І. Антипов; за ред. С.С. Яценка. — К.: А.С.К., 2002. — 936 с. — С. 319.
1300
«Оскільки під діянням (дією або бездіяльністю) у КК (див ст. 11) розуміється ознака злочину, а не злочин в цілому, то виходить, що поняттям «діяння» («дія» або «бездіяльність») не охоплюються ні мета, ні інші ознаки суб’єктивної сторони, ні ознаки спеціального суб’єкта, ні ознаки, що характеризують певний спосіб діяння та його наслідки, які є обов'язковою ознакою того чи іншого злочину», — пише М.І. Хавронюк (Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України / М.І. Хавронюк. — С. 93). Л.Л. Кругліков, стосовно складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 167 КК РФ «Умисне знищення або пошкодження чужого майна», писав, що говорячи в ч. 2 «те же деяния, совершенные… либо повлекшие», законодавець мав на увазі дію або бездіяльність і тільки це (Кругликов Л.Л. Юридические конструкции и символы в уголовном праве / Л.Л. Кругликов, О.Е. Спиридонова. — СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. — 336 с. — С. 91). Водночас, в позиції Л.Л. Круглікова є суперечність: пропонуючи правила конструювання квалікованих складів злочинів, що стосуються форми їх викладу, він пише, що використання формул «те саме діяння», «ті самі діяння» найбільш адекватно передають зміст ч. 1 відповідних статей (Там само. — С. 109).