Розділ 1. Концептуальні засади дослідження проблеми розмежування складів злочинів та відмежування їх від складів інших правопорушень
1.1. Поняття теорії розмежування складів злочинів та її місце в системі кримінально-правової науки
Вперше у правовій науці концептуальні засади доведення необхідності та цінності створення нової теорії були сформульовані В.С. Зеленецьким, який вважав обґрунтування ідеї необхідним елементом будь-якої теорії[12]. Цей вчений, обстоюючи доцільність створення загальної теорії боротьби зі злочинністю, розширено і детально аргументував вимоги, на яких має базуватися обґрунтування ідеї, як фази первинного, невичерпного знання, що ґрунтуються на філософських засадах та вимогах діалектичної логіки. Ці вимоги стосуються змісту і обсягу обґрунтування ідеї.
В скороченому (тезисному) вигляді їх можна звести до таких постулатів:
1) повнота, всесторонність, об’єктивність і достатність обґрунтування ідеї;
2) дотримання меж обґрунтування ідеї. Це означає, по-перше, що обґрунтування ідеї, хоч і повинно бути всебічним, але воно не може бути вичерпним. Адже повне розкриття ідеї можливе в результаті створення завершеної теорії[13]. По-друге, на етапі обґрунтування ідеї метою дослідника не є доведення істинності цієї ідеї. Мета обґрунтування ідеї полягає в досягненні висновку про цінність висунутого вчення, його потрібність для науки і практики. Проте, гіпотетично можливим є виявлення її недоцільності;
3) цінність (доцільність) висунутої ідеї повинна мати теоретичне та емпіричне обґрунтування.
Виходячи з наведеного, й буде здійснюватись обґрунтування висунення теорії розмежування складів злочинів.
Первинним етапом теоретичного обґрунтування висунення ідеї про створення теорії розмежування складів злочинів є виявлення, встановлення зв'язків висунутої ідеї з уже існуючими знаннями.
Теорія розмежування складів злочинів, як і будь-яке інше наукове вчення, є результатом синтезу наукових знань (досягнень) різних наук, в першу чергу суспільних. В її основі лежать філософські знання, перш за все, діалектики та теорії систем. Висунення ідей, гіпотез в процесі окреслення цієї теорії та їх аргументація ґрунтуються на законах та правилах формальної логіки. Вона й сама є частиною суспільствознавства, оскільки предмет її дослідження лежить в площині суспільних наук.
Оскільки обґрунтовувана теорія є дослідженням правових явищ, це вчення будується під призмою сприйняття права, перш за все, як системи з усією її ієрархією, воно стоїть на правових догмах, оперує категоріями загальної теорії права та інших правових наук, то теорія розмежування складів злочинів належить до правових наук.
Предметом дослідження теорії розмежування складів злочинів, у вузькому розумінні, є зв’язки між елементами в системі складів злочинів зі спільними ознаками. Вона опирається на положення матеріального кримінального права. Використовує визнані наукові концепції всіх підрозділів науки кримінального права. Тож вона має кримінально-правовий характер.
Система всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки, що є структурною частиною Кримінального закону, включає множину підсистем складів злочинів зі спільними ознаками. Виявлення відмінності їх один від одного, в чому полягає один з аспектів розмежування складів злочинів, є умовою правильного вибору норми, яка передбачає склад злочину, що міститься у вчиненому діянні, що є однією зі складових процесу кримінально-правової кваліфікації. Отже, в ході кримінально-правової кваліфікації неминучим є розмежування складів злочинів. У теорії кримінально-правової кваліфікації вважається, що вибір норми здійснюється саме у ході розмежування правопорушень[14]. Все це показує, що теорія розмежування складів злочинів нерозривно пов’язана з теорією кримінально-правової кваліфікації.
Оскільки, процес розмежування складів злочинів не обмежується лише процесом кримінально-правової кваліфікації, то й теорія розмежування складів злочинів не охоплюється повністю теорією кримінально-правової кваліфікації. Вона виходить за межі останньої.
12
Зеленецкий В.С. Общая теория борьбы с преступностью. 1. Концептуальные основы. — Харьков: Основа, 1994. — 321 с. — С. 12.
14
Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації / В.О. Навроцький. — К.: Атіка, 1999. — 464 с. — С. 90.