Законодавець будуючи юридичні моделі злочинів та адміністративних правопорушень з порушенням техніки розмежування складів злочинів, сам створює підстави для помилок у правозастосуванні, чим провокує порушення принципу законності. Дослідники законодавчої техніки у кримінальному праві вказували на банальну істину, що законодавець у своїх ухвалах спирається на науку[21]. Тож йому потрібна єдина наукова концепція.
Практика взагалі демонструє хаос. Судовій практиці у кримінально-правовій науці завжди відводилось почесне місце джерела натхнення для науковців, маяка в пошуку шляхів вдосконалення кримінального закону[22]. Реальна практика застосування кримінально-правових норм або підтверджує життєздатність кримінального права як галузі права, або свідчить про необхідність його вдосконалення, — писав Ю.В. Баулін. В свою чергу, — продовжував далі вчений, — невідповідність практики застосування кримінально-правових норм тим цілям, що закріплені в законодавчій моделі кримінального права, тобто невисока ефективність їх застосування може свідчити про необхідність вдосконалення самої практики застосування кримінального права[23]. П.І. Люблінскій у монографії, що вперше була видана у 1917 р., піднесено називав судово-практичний досвід джерелом мудрості[24]. Проте, вивчення та узагальнення судової практики в кримінальних справах приводить до висновку, що в сучасний період у ній — суцільний різнобій. Як у практиці одного регіону з однієї й тієї ж категорії справ[25], так і у практиці суду касаційної інстанції немає сталих тенденцій[26]: позитивних чи негативних. Можна лише говорити про типові помилки. Причому немає підстав стверджувати, що всі ці помилки обумовлені недоліками закону. Тому критерієм істини, показником досконалості чи недолугості певних законодавчих положень судову практику у кримінальних справах вже сприймати немає підстав.
Тож теоретична цінність теорії розмежування складів злочинів полягає в тому, щоб запропонувати науці кримінального права уніфікований підхід до розмежування складів злочинів, впорядкувати розмежування конкретних складів злочинів в одну систему, започаткувати і усталити єдність термінології в частині розмежування складів злочинів. У кримінально-правовій літературі загальновизнано, що правильне розуміння і застосування кримінального закону не можливе без чіткості і єдності його термінологічного апарату[27]. Те саме стосується і термінології науки. Ignoratis terminis artis, ignoratur et ars [якщо термінологія даного предмету не відома, невідомий і сам предмет].
Дійти до правильного, однозначного розуміння тих чи інших процесів та юридичних явищ можна, послуговуючись лише єдиною термінологією і однаково її розуміючи. Стосовно ж розмежування складів злочинів у кримінально-правовій науці не вироблена єдина термінологія. Є сподівання, що цього можливо досягнути завдяки існуванню єдиної теорії.
Практична цінність теорії розмежування складів злочинів полягає в тому, що на базі цієї єдиної наукової концепції можна сформулювати рекомендації законодавцю та практиці застосування права.
Вивчаючи ж та узагальнюючи судову практику прицільно: саме під кутом зору розмежування складів злочинів, висвітлюючи результати проведеної роботи у наукових публікаціях та даючи наукові висновки щодо конкретних справ, можна вплинути на неї, здійснити поштовх до позитивної динаміки в розвитку судової практики і тим самим внести лепту — зробити хоч мізерний, але внесок в майже невидимий рух в напрямку законності правосуддя. Врешті решт, суди зобов'язані брати до уваги певні аспекти наукових досліджень. Вивчаючи практику Європейського Суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) під кутом зору розуміння цією наддержавною установою правила nullum crimen sine lege, С.В. Хилюк виявила, що відповідно до правової позиції ЄСПЛ закон відповідає вимозі передбачуваності й тоді, коли можливі варіанти тлумачення відповідної норми описані та обґрунтовані в науковій літературі. «У справі Йоргіч проти Німеччини заявник був засуджений за акти геноциду на території колишньої Югославії, хоч його дії були спрямовані не на фізичне чи біологічне знищення певної етнічної групи, а на знищення її як соціальної одиниці. ЄСПЛ констатував, що на момент вчинення відповідних дій у 1992 р. багато судових органів тлумачили поняття геноциду вузько, як дії, спрямовані на фізичне чи біологічне знищення певної етнічної групи. Проте, деякі автори вже дали більш широке тлумачення цього поняття, яке й було взято за основу у вирішенні справи Йоргіча судами Німеччини. У рішенні наведено перелік наукової літератури, де обґрунтовано відповідне розуміння ознак складу злочину геноциду»[28].
21
Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / П.И. Люблинский; под ред. и с предисл. В.А Томсинова. — М.: Зерцало, 2004. — 248 с. — С. 14.
22
Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / П.И. Люблинский; под ред. и с предисл. В.А. Томсинова. — М.: Зерцало, 2004. — 248 с. — (Серия «Русское юридическое наследие»). — С. 179–180; Баулин Ю.В. Этапы системного подхода при исследовании уголовного права как отрасли публичного права / Ю.В. Баулин // Системность в уголовном праве: материалы II Российского Конгресса уголовного права (31 мая — 1 июня 2007 г., Москва). — М.: Проспект, 2007. — С. 48–50. — С. 50; Коханюк Т.С. Системне тлумачення кримінального закону: дис… канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Т.С. Коханюк. — Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011. — 285 с. — С. 55–64.
23
Баулин Ю.В. Этапы системного подхода при исследовании уголовного права как отрасли публичного права / Ю.В. Баулин // Системность в уголовном праве: материалы II Российского Конгресса уголовного права (31 мая — 1 июня 2007 г., Москва). — М.: Проспект, 2007. — С. 48–50. — С. 50.
24
Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / П.И. Люблинский; под ред. и с предисл. В.А. Томсинова. — М.: Зерцало, 2004. — 248 с. — (Серия «Русское юридическое наследие»). — С. 180.
25
Мною вивчено та узагальнено вироки, у яких засудженим було поставлено у вину вчинення злочинів, наслідками у яких є смерть людини, що були кваліфіковані за відповідними частинами ст. 115, ч. 2 ст. 121 КК України, постановлені судами Львівської області в період з 1 січня 2011 р. по 31 травня 2012 р. (всього 34 вироки).
26
Про що дає підстави стверджувати вивчення матеріалів кримінальних справ, щодо яких Верховним Судом України відкрито провадження на підставі ст. 40012 КПК України у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь.
27
Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений / В.Н. Кудрявцев. — М.: Юристъ, 1999. — 304c — С. 129.; Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України / З.А. Тростюк. — К.: Атіка, 2003. — 144с. — С. 71.
28
Хилюк С.В. Окремі аспекти правила nullum crimen sine lege як складової принципу законності у практиці Європейського Суду з прав людини / С.В. Хилюк // Забезпечення органами внутрішніх справ європейських стандартів прав людини у своїй діяльності: тези науково-практичного семінару (7 грудня 2012 р., Львів). — Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. — 260 с. — С. 131–134.