Якщо в реальній дійсності існує злочинність і з нею існує науково обґрунтована боротьба, то необхідно, щоб ця боротьба базувалась на даних єдиної наукової концепції, — писав В.С. Зеленецький, даючи теоретичне обґрунтування ідеї про виокремлення загальної теорії боротьби зі злочинністю[29]. Озброївшись наведеним аргументом, можна сказати, що, виходячи з об’єктивного системного характеру права України, системного характеру кримінального права як галузі права, якому має відповідати системний характер кримінального закону як галузі законодавства, та всіх його підсистем, ця всезагальна правова системність може бути забезпечена в у кримінальному законі, практиці його застосування і в тлумаченні лише на базі єдиної наукової концепції.
Але мета теорії розмежування складів злочинів не включає визначення і обґрунтування соціальної обумовленості диференціації юридичної відповідальності, в тому числі кримінальної.
1.2. Стан дослідження проблем розмежування складів злочинів у юридичній літературі
Оскільки, як уже було сказано, теорія розмежування складів злочинів є комплексним вченням, що включається у сфери: законодавчої техніки, тлумачення кримінального закону та кримінально-правової кваліфікації, то й аналізу стану дослідженості проблеми розмежування складів злочинів потрібно піддавати наукову літературу з цих сфер.
Перш за все, у кримінально-правовій літературі[30] серед сукупності нематеріальних засобів і прийомів, що використовуються для надання змісту норм відповідної форми (саме так пропонують розуміти зміст поняття «законодавча техніка»[31]), не називають, й відповідно не розкривають тих засобів, котрі мають забезпечити розмежування складів злочинів у подальшому застосуванні кримінально-правових норм. У дослідженнях системи[32] та принципу системності кримінального права[33] не звернуто увагу на те, як мають бути побудовані юридичні конструкції для того, щоб був реалізований цей принцип в частині розмежування складів злочинів. Вивчення кримінально-правової літератури в цій частині підтверджує актуальність трансльованого ще у 1917 р. вислову П.І. Люблинського: «Законодательная техника представляет область, в которой, к сожалению, трудилось еще мало работников»[34].
Пропонуючи методику конструювання складу злочину, вказуючи на необхідність врахування при цьому його системних зв'язків з іншими приписами кримінального права, науковці так само не ставили собі за мету змоделювати конструкцію, яка забезпечить розмежування складів злочинів зі спільними ознаками[35]. У дослідженнях конструкції складу злочину доцільним вважали включення до неї лише тих ознак, які визначають характер і ступінь його суспільної небезпеки[36], не звертаючи уваги на необхідність такого формулювання ознак складу злочину та такої побудови цієї законодавчої моделі злочину, які б дали можливість відрізнити їх під час застосування кримінального закону.
У дослідженнях законодавчої техніки диференціації кримінальної відповідальності, висуваючи та аналізуючи вимоги до кваліфікуючих та пом’якшуючих ознак[37], автори не оцінюють їх з точки зору прогнозування їхньої придатності забезпечувати розмежування складів злочинів та відмежування їх від складів адміністративних правопорушень у кримінально-правовій кваліфікації.
Виснувані у науці правила законодавчої техніки регламентації кваліфікуючих і пом’якшуючих ознак складів злочинів, як одного із засобів диференціації кримінальної відповідальності, щодо яких виділено логічний, стилістичний аспекти вимог, враховуючи, що кваліфікуючі та пом’якшуючі ознаки складу злочину — це ознаки, які наділені певними функціями у розмежуванні складів злочинів, безумовно стосуються й законодавчого моделювання розмежування складів злочинів. Дотримання запропонованих Т.А. Лєснієвскі-Костарєвою правил здатне справити позитивний вплив на розмежування складів злочинів. Зокрема, стилістичні вимоги конструювання кваліфікованих і «привілейованих» складів, що викристалізувані авторкою із загальних вимог законодавчої техніки до викладення нормативного матеріалу з пристосуванням до функціональних особливостей кваліфікуючих та пом’якшуючих ознак, в узагальненому вигляді авторкою зведені до того, що поняття, якими позначаються кваліфікуючі ознаки, повинні бути формально-визначеними, тобто тотожними своєму змісту, бути наділеними високою інформативністю і семантичною жорсткістю. Конкретизуючи їх, Т.А. Лєснієвскі-Костарєва запропонувала такі правила. По-перше, не допустимими авторка вважає розпливчасті формулювання, небажаними — приблизні переліки. Перелік для викладення конкретних проявів кваліфікуючої (привілеюючої) ознаки повинен бути вичерпним, — вказує дослідниця. По-друге, в межах інституту кваліфікуючих і пом’якшуючих ознак особливо важливим є однакове вживання понять і термінів. По-третє, специфіка кваліфікуючих і пом’якшуючих ознак вимагає максимально обережного використання оціночних понять для їх позначення[38].
29
Зеленецкий В.С. Общая теория борьбы с преступностью. 1. Концептуальные основы / В.С. Зеленецкий. — Харьков: Основа, 1994. — 321 с. — С. 19.
30
Кругликов Л.Л. Юридические конструкции и символы в уголовном праве / Л.Л. Кругликов, О.Е. Спиридонова. — СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. — 336 с. — С. 49–55; Кузнецова Н.Ф. О законодательной технике в уголовном праве / Н.Ф. Кузнецова // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. — 2004. — № 4. — С. 41–53.
31
Кругликов Л.Л. Юридические конструкции и символы в уголовном праве / Л.Л. Кругликов, О.Е. Спиридонова. — СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. — 336 с. — С. 15.
32
Бойко А.И. Система и структура уголовного права: в 3 т. / А.И. Бойко. — Ростов н/Д: Издательство Южного Федерального университета, 2007. — Т. 1: Системология и структурализм в современной познавательной культуре. — 448 с.; Бойко А.И. Система и структура уголовного права: в 3 т. / А.И. Бойко. — Ростов н/Д.: Издательство Южного Федерального университета, 2007. — Т. 2: Системная среда уголовного права. — 640 с; Бойко АИ. Система и структура уголовного права: в 3 т. / А.И. Бойко. — Ростов н/Д: Издательство СКАГС, 2008. — Т. 3: Структура уголовного права и его идентификация в национальной юриспруденции. — 508 с.
33
Гацелюк В.О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції): монографія / В.О. Гацелюк. — Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. — 280 с. — С. 65–108.
34
Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / П.И. Люблинский; под ред. и с предисл. В.А Томсинова. — М.: Зерцало, 2004. — 248 с. — С. 2–3.
35
Иванчин А.В. Законодательная техника и ее роль в российском уголовном правотворчестве / А.В. Иванчин. — М.: Юрлитинформ, 2011. — 208 с. — С. 112–132.
36
Филимонов В.Д. Норма уголовного права / В.Д. Филимонов. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. — 281 с. — С. 188–195.
37
Кругликов Л.Л. Юридические конструкции и символы в уголовном праве / Л.Л. Кругликов, О.Е. Спиридонова. — СПб: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. — 336 с. — С. 78–128.
38
Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика / Т.А. Лесниевски-Костарева. — М.: Норма, 1998. — 296 с. — С. 161–224.