Для того, щоб дати рекомендації щодо розмежування конкретних пар суміжних складів злочинів, потрібно з’ясувати суть цього кримінально-правового явища, виявити його ознаки та вказати на відмінності від інших подібних кримінально-правових явищ.
Проблемі визначення поняття суміжних складів злочинів не присвячувалося спеціального дослідження. Водночас, не можна погодитися з Є.В. Фесенком в тому, що повністю відсутнє визначення цього поняття (Є. В. Фесенко вживав термін «суміжні злочини»)[387]. Щодо поняття «суміжні склади злочинів», принаймні, висловилися кілька вчених. Опрацювання кримінально-правової літератури дало можливість виявити всього кілька наукових праць, у яких надавалась певна увага визначенню поняття суміжних складів злочинів. На ознаки суміжних складів злочинів у своїх творах звертали увагу вчені у зв'язку з дослідженням ними проблем кримінально-правової кваліфікації, складу злочину. У підходах науковців до розуміння поняття суміжних складів злочинів прослідковуються два підходи. Перший, коли наявність спільних, тобто тотожних за змістом, а за термінологією, якою послуговувалися автори, загальних, однакових ознак, була єдиним критерієм, за яким визначали суміжні склади злочинів. Другий — коли суміжні склади злочинів визначали як такі, що містять однакові за змістом, а за термінологією цих авторів, загальні, схожі ознаки, й водночас ознаки, за якими вони відрізняються.
В межах першого підходу, тобто, коли вели мову лише про однакові за змістом ознаки, як визначальну рису поняття суміжних складів злочинів, можна виділити дві модифікації. Так, В.І. Малихін суміжні склади злочинів визначав як такі, що мають значну кількість однакових ознак[388], не надаючи значення тому, яке місце в системі ознак складу злочину вони посідають, до якого елемента складу злочину вони належать. В.О. Навроцький писав, що «проблема розмежування виникає лише щодо споріднених — суміжних злочинів чи інших правопорушень, тобто таких, які збігаються за рядом своїх характерних рис»; «збігання ознак говорить про те, що порівнювані злочини є суміжними»[389]. Таке ж, так би мовити, спрощене розуміння поняття суміжних складів злочинів простежується у більшості авторів, котрі здійснювали розмежування конкретних складів злочинів[390]. Другий прояв аналізованого підходу характеризується ускладнено-конкретизованим розумінням суті тотожних за змістом, тобто спільних ознак суміжних складів злочинів. Таку досить оригінальну дефініцію підтримує А.О. Байда. Цей автор пише, що в теорії кримінального права до суміжних чи однорідних злочинів прийнято відносити злочинні діяння, що посягають на тотожні або схожі об'єкти кримінально-правової охорони, що вчиняються з однією й тією ж формою вини[391]. Водночас, суперечачи своїй же позиції, А.О. Байда зарахував до суміжних щодо незаконної лікувальної діяльності (ст. 138 КК України) поряд зі складами, передбаченими статтями 131, 132, 139, 140, 141, 142, 143, 144, 145 КК України, склади порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК України), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК України), шахрайство (ст. 190 КК України)[392]. Проте родові та всі виділені по горизонталі безпосередні об’єкти складів наведених злочинів у сфері господарської діяльності і злочинів проти власності не пересікаються з відповідними об’єктами незаконної лікувальної діяльності. Також, як видно з наведеного, А.О. Байда ототожнює суміжні та однорідні злочини.
Потреба ж у розмежуванні складів злочинів виникає й тоді, коли склади злочинів мають спільні ознаки, що характеризують різні елементи складів злочинів й, відповідно існують ситуації, коли їх об’єкти не мають ознак подібності. Сам А.О. Байда, наведеним переліком складів злочинів, зарахованих ним до суміжних, вступив у суперечність з підтримуваним ним же визначенням суміжних складів злочинів.
Таким чином, у проаналізованому підході поняттям «суміжні склади злочинів» підміняється родове поняття «склади злочинів зі спільними ознаками».
Другий підхід, який полягає у тому, що даючи дефініцію поняття «суміжні склади злочинів» автори вказують на наявність у них не лише ознак, тотожних за змістом, а й відмінних, демонструють у своїх працях А.Н. Трайнін[393], В.Н. Кудрявцев[394], Є.В. Благов[395], Є.В. Фесенко[396], Т.А. Костарєва[397], Н.Ф. Кузнєцова[398]. Особливістю позиції Є.В. Фесенка та Т.А Костарєвої, порівняно з іншими, є те, що кожен з цих авторів вважає, що суміжні склади злочинів мають не просто певну кількість ознак, за якими вони відрізняються, а що ця відмінна ознака — єдина.
387
Фесенко Є.В. Злочини проти здоров'я населення та системи заходів з його охорони / Є.В. Фесенко. — К.: Атіка, 2004. — 280 с. — С. 150.
388
Малыхин В.И. Квалификация преступлений. Теоретические вопросы: учебное пособие к спецкурсу / В.И. Малыхин. — Куйбышев: Куйбышевский госуд. ун-т, 1987. — 99 с. — С. 28.
389
Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посібник / В.О. Навроцький. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 704 с. — С. 477, 479.
390
Наприклад, В.Р. Мойсик пише: «Поняттям «суміжні» в теорії кримінального права прийнято називати близькі за формою злочини, які збігаються між собою, передусім, за об'єктивними елементами (об'єктом, об'єктивною стороною складу) та їх окремими ознаками». (Мойсик В.Р. Кримінальна відповідальність за шахрайство з фінансовими ресурсами в Україні: аналіз правотворчості та правозастосування / В.Р. Мойсик. — К.: Атіка-Н, 2010. — 244 с. — С. 162). У спільній праці В.М. Куца, С.В. Гізімчука, В.О. Єгорової автори відмежовують незаконне проведення дослідів над людиною «від передбачених кримінальним законодавством України діянь, що подібні чи співпадають за деякими ознаками із вказаним злочином», вважаючи їх суміжними (Куц В.М. Кримінальна відповідальність за незаконне проведення дослідів над людиною / В.М. Куц, С.В. Гізімчук, В.О. Єгорова. — Харків: Юрайт, 2012. — 304 с. — С. 216223); У підрозділі Д «Взяточничество и смежные преступления» глави IV своєї монографії «Служебные преступления» Б.В. Волженкін наводить перелік складів злочинів, суть яких полягає у підкупі чи які пов'язані з підкупом, котрий включає склади злочинів, що перебувають у різних типах співвідношення зі складами «Одержання хабара» та «Давання хабара» (Волженкин Б.В. Служебные преступления / Б.В. Волженкин. — М.: ЮРИСТЪ, 2000. — 368 с. — С. 274280). В.О. Чайка «виділяє ознаки, що дозволяють чітко розмежовувати злочин, передбачений ст. 348 КК України із суміжними кримінально-правовими діяннями, відповідальність за які передбачена у ст. ст. 112, 115, 119, 379 та ін. КК України» (Чайка В.О. Кримінальна відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / В.О. Чайка. — К.: Академія адвокатури України, 2012. — 16 с. — С. 12).
391
Байда А.А. Уголовная ответственность за незаконную лечебную деятельность / А.А. Байда. — Х.: Одиссей, 2009. — 320 с. — С. 219.
392
Байда А.А. Уголовная ответственность за незаконную лечебную деятельность /А.А. Байда. — Х.: Одиссей, 2009. — 320 с. — С. 219–220.
393
Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления / А.Н. Трайнин // Избранные труды / составление, вступительная статья докт. юрид. наук, профессора Н.Ф. Кузнецовой. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. — 898 с. — С. 188–193.
394
Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений / В.Н. Кудрявцев. — М.: ЮРИСТЪ, 1999. — 304 с. — C. 126–168.
395
Благов Е.В. Теория применения уголовного права: автореф. дисс. на соискание научн. степени д-ра. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Е.В. Благов. — Санкт-Петербург, 2005. — 32 с. — С. 15–16.
396
Фесенко Е.В. Смежные составы преступлений и их разграничение / Е.В. Фесенко // Проблемы правоведения. Респ. межвед. науч. сборник. — К., 1988. — Вып. 49. — С. 114–119.
397
Уголовное право России: учебник для вузов: в 2 т / А.Э. Жалинский, А.Н. Игнатов, Т.А. Костарева; отв. ред. и руков. авт. коллектива А.Н. Игнатов, Ю.А. Красиков. — М.: Норма — Инфра-М, 1998. — Т. 1: Общая часть. — 639 с. — С. 342.
398
Курс Уголовного права. Особенная часть: учебник для вузов: в 5 т. / под ред. доктора юридических наук, профессора Г.Н. Борзенкова и кандидата юридических наук, профессора В.С. Комиссарова. — М.: ИКД Зерцало-М, 2002. — Т. 3. — 468 с. — С. 48.