Проте, якщо Н.Ф. Кузнєцова одним з критеріїв визначення поняття суміжних складів злочинів називала характер суспільної небезпеки, то С.Ф. Расторопов взяв за основу класифікацію злочинів, дану самим законодавцем, яка формально здійснена за розміром можливого покарання у вигляді позбавлення волі та формою вини, що є ознакою відповідного складу злочину. Зрозуміло, що визначаючи межі такого виду покарання, як позбавлення волі, у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, законодавець повинен враховувати не лише характер, а й ступінь суспільної небезпеки злочину, передбаченого відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК. З С.Ф. Растороповим не можна погодитися в тому, що законодавча класифікація злочинів, що здійснена за ступенем їх суспільної небезпеки, якимось чином здатна вплинути на визначення кола суміжних складів злочинів. Адже спільні ознаки можуть мати склади злочинів, що відносяться, як до однієї, так і до різних категорій злочинів. Вчений задекларував, що вичерпно окреслив перелік складів злочинів, котрі є обов’язково чи факультативно суміжними зі складами злочинів проти здоров’я людини, на основі запропонованих ним критеріїв[409]. Проте, аналіз визначеного ним кола складів злочинів, всі з яких цей автор відносить до суміжних, показує, що об’єднані вони в це коло лише за таким критерієм, як наявність спільних ознак.
Таким чином у теорії кримінального права переважає сприйняття поняття «суміжні склади злочинів» як родового — такого що відображує групу складів злочинів, об’єднаних за одним критерієм: кожен них має ознаки (ознаку) тотожні (тотожну) з ознаками (ознакою) з іншого складу злочину. Тобто цим поняттям підміняли родове поняття «склади злочинів зі спільними ознаками». Вид логічного відношення між поняттями, як тими, що є ідентичними за змістом, так і тими, за якими відрізняються склади злочинів, як визначальний критерій, що визначає той чи інший тип співвідношення відповідних юридичних конструкцій, зокрема суміжні склади злочинів, не розглядався у кримінально-правовій літературі.
Взяте за основу багатьма авторами визначення суміжних складів злочинів, дане В.Н. Кудрявцевим, у цілому правильно відображає суть суміжних складів злочинів. Але це визначення потребує уточнення. Така потреба викликана поглибленим аналізом природи ознак, характерних для суміжних складів злочинів: тих, які викликають необхідність розмежовувати склади, визначають їхню суміжність (спільні ознаки), і тих, які роблять розмежування складів злочинів можливим (розмежувальні ознаки), а також виявленням відмінності цього кримінально-правового поняття від інших.
Для того, щоб визначити поняття того чи іншого явища потрібно вказати на істотні, необхідні і достатні ознаки, що характеризують його, а також на ознаки, котрі відрізняють його від інших подібних явищ[410].
2.4.1. Розмежувальні ознаки суміжних складів злочинів
Крім наявності спільних ознак, характерною рисою суміжних складів злочинів — тією, яка ідентифікує це кримінально-правове явище, є наявність у них розмежувальних ознак. Саме завдяки наявності цих ознак і є можливим розмежування цих складів. В результаті аналізу виявлено такі характеристики цих ознак.
По-перше, розмежувальні ознаки, як і спільні, є ознаками складу злочину. На це вже зверталась увага у кримінально-правовій літературі. Так, В.О. Навроцький вказував, що «розмежувальними ознаками злочинів є окремі ознаки їх складів»[411]. Ознаки складу злочину, з точки зору формальної логіки, виступають, так званими, «конкретними поняттями, тими, які відтворюють певний предмет у його цілісності»[412], визначають його сутність. Певна характеристика (частина, елемент) ознаки складу злочину також може виконувати розмежувальну функцію за умови, що вона є конкретним поняттям.
410
Гетманова А.Д. Логика: для педагогических учебных заведений / А.Д. Гетманова. — М.: Новая школа, 1995. — 416 с. — С. 34–36; Кириллов В.И. Логика: учебник для юрид. вузов и фак. ун-тов / В.И. Кириллов, А.А. Старченко. — 2-е изд., испр., и доп. — М.: Высш. Шк., 1987. — 271 с. — С. 41–48; Пузиков П.Д. Понятия и их определения / П.Д. Пузиков. — Минск: Наука и техника, 1970. — С. 37.
411
Навроцький В.О. Проблеми кваліфікації злочинів: конспект лекцій / В.О. Навроцький. — Львів: Львівський держ. ун-т, 1993. — 84 с. — С. 64.
412
Жеребкін В.Є. Логіка: підручник / В.Є. Жеребкін. — 7-ме вид., стер. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. — 255 с. — С. 34.