Наведемо лише кілька сюжетів, які викликали бурхливі емоції Анни: «…если душа ваша взволнована, если она ищет во вселенной некое божество, пусть даже далека она славы и любви — с ней говорят облака, ей внемлютбурные потоки, и кажется, будто ветер пробегая по вереску, благосклонношепчет вам что-то о вашем любимом». Або: «Какого только очарования не заимствует язык любви у поэзии и изящных искусств! Сколь это прекрасно — любить сердцемі и мыслью. Варьировать таким образом, на тисячу ладов, чувств, могущее быть выраженным всего одним словом, но для выражения коего все слова на свете кажутся бедными! Проникаться сокровеннейшими созданиями воображения, кой вдохновлены были любовью, и в чудесах природы и человеческого гения находить новые виражения, дабы раскрыть собственное сердце». Саме тому Анна мріяла та бажала того великого почуття любові сердцем і думкою: кохання такого, щоб хотілось пояснити його природі.
Перше знайомство з Пушкіним, його поезія давали всі підстави їй думати про те, що мрія здійснилася. Водночас подальші зустрічі та листування цікаві ще й у контексті розуміння обома власних стосунків. Переглянувши листи, зустрінемо дещо різне ставлення до кохання.
Пушкін застав Анну за листом до сестри в Малоросію і дописав від себе:
Як відомо, листи Олександра Пушкіна до Анни Керн уперше оприлюднені останньою. В них доволі багато цікавої інформації до теми нашого дослідження. Вже в першому листі (формально для Родзянко, фактично — для Керн) поет написав:
Як не дивно, символ російської ліричної поезії нічим себе не проявив в інтимному листуванні зі своєю коханою. Оцінити почуття Олександра Пушкіна до нашої героїні із листів надзвичайно важко.
Як відомо, в шеститомнику творів О.Пушкіна є шість листів до К***(тобто до Анни Керн). Від найвідомішого листа «Я помню чудное мгновенье…» до останнього в 1832 році: «Нет, нет, не должен, я не смею, не могу волнению любви безумно предаваться…» — читаємо логычне пояснення ставлення російського поета до Анни. Що стосується власне листів, то вони в більшості занадто банальні й прозаїчні, щоб можна було збагнути справжню глибину почуття Пушкіна. Талант творця слова не пішов далі виразів: «Прощайте, божественная; я бешусь и я у ваших ног» (25 липня 1825 року); «Умоляю, божественная, снизойдите к моей слабости, пишите мне, любите и тогда я постараюсь быть любезным. Прощайте, дайте ручку» (14 серпня 1825 року): «Прощайте - мне чудится, что я у ваших ног, сжимаю их, ощущаю ваши колени, — я отдал би всю жизнь за мигдействительности» (ймовірно, 21 серпня 1825 року); «и целую неделю у ваших ног» (28 серпня 1825 року); «я у ваших ног,… я по-прежнему люблю вас, а подчас ненавижу, что третьего дня я рассказывал о вас ужасные вещи,… я целую ваши прекрасние ручки»(8 грудня 1825 року).
Насамкінець, оригінальний лист Олександра Пушкіна для Поліни Осипової (передбачалося, що листа прочитає і Анна Керн), де поет, підсумовуючи своє знайомство та почуття до Анни, пише: «Я всегда буду сожалеть, что увиделее, и еще более, что не обладал ею. Простите это чересчур откровенное признание тому, кто любит вас очень нежно, хотя и совсем иначе» (28 серпня1825 року) м.
У цей же час читаємо про абсолютно інші думки й прагнення Керн у щоденнику: «Течение жизни нашей есть только скучный и унылый переход, если не дышишь в нем сладким воздухом любви»41 «То, что происходит в тайниках души, более научает нас любить, нежели самая искусная метафизика… Предпочитая кого-либо всем другим, мы исходим отнюдь не из того или иного его достоинства, и все любовные вирши виражают великую философскую истину, всячески повторяя, что любят за «нечто неизьяснимое». Это «нечто» — та целостность, та гармония, которая предстает нам через любовь, через восхищение, через все те чувства, кои открывают нам в сердце другого самую глубину его, внутреннюю его сущность».
Літературознавці намагалися всіляко оберегти «чистий образ Пушкіна» у змалюванні стосунків з Анною Керн. Дехто поспішав обізвати її жінкою легкої поведінки, яку не сприйняв визначний російський поет. Сам Олександр Пушкін назвав її якось «вавилонською блудницею». Здається, варто лише перечитати листи обох, щоб сказати, що насправді — все дещо інакше. Пушкін сподівався на ще один роман із симпатичною привабливою жінкою і страшенно жалкував, що так довго не міг «обладать ею», Керн же прагнула іншого, вона втомилася спілкуватися і жити з «людьми без душі», тому шукала «ті серця, які здатні любити», «той вогонь, ту ніжність, що змушує забути про себе…».
Так сталося, що і Пушкін, і Керн виявилися різними героями різних історій про кохання.
Символіка і мова українського кохання
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
Та цілий світ живе у кожнім слові
І плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
Та вголос слів тих вимовить не вмію.
Символіка українського кохання — тема, варта окремого дослідження. Спробуємо лиш оглянути символи-асоціації, символи-епітети українського кохання. Найвиразніше серед асоціативних ознак кохання — це серце. (Про що детально йшлося у першому розділі). Серед інших суттєве значення мають природа загалом та сонце й квіти зокрема.
У піснях, які приписують легендарній поетесі Марусі Чурай, підкреслено дуже тісний зв'язок між Коханням і Сонцем, наприклад, в одній з них читаємо:
У Миколи Вороного в «Ікарі» знаходимо показовий ряд понять кохання — сонце:
У Василя Симоненка в поезії «Любов»:
У багатьох прозових творах зустрічаємо блискучі описи романної атмосфери переживань і пристрастей, органічно вплетених у мереживо краси природного довкілля. Михайло Коцюбинський в своєму «Intermezzo» описує: я тебе люблю, бо…слухай: з тьми «невідомого» з’явився я на світ, і передих, і перший рух мій — в темряві матернього лона. І досі той морок і мною панує - всі ночі, половину мого життя стоїть він між мною й тобою, його слуги — хмари, гори, темниці — закривають тебе від мене — і троє ми знаємо добре, що неминуче настане час, коли я, як сіль у воді, розпущусь в нім навіки…Ти тільки гість в житті моїм, сонце, бажаний гість — і коли відходиш — я хапаюсь за тебе. Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у феєрверках, збираю з квіток, з сміху дитини, з очей коханої. Коли ти гаснеш і тікаєш до мене, творю твою подобу, даю наймення їй ідеал і ховаю у серці. 1 він мені світить».