Чернігів, 1905 року
Вороний М. Поезії. Перекази. Критика. Публіцистика. — К., 1996. - С. 125—126.
Агатангел Кримський (1871—1942),
відомий український вчений-філолог, сходознавець, славіст, письменник.
Святе кохання
Іділія (Уривок)
Обновилась, яко орля,
Юность мого серця;
Розпустила душа крила;
Пісня ллється, ллється…
Так! Тільки божество бува таке блаженне!
З любові я святий!., святе моє кохання!
І де ж на світі є хтось інший, окрім мене.
Щоб мав такі, як я, шляхетні почування?
Хай скептики речуть: «Є тисячі! Стидався б!
Твої чуття ні кращі, ані гірші…»
А я, мов гімназист, що вперше закохався.
Із пафосом пишу наївно-щирі вірші…
Чари кохання: Любовна лірика українських поетів XIX — початку XX ст. — К., 1985. - С. 237—238.
Олександр Олесь (Олександр Кандиба, (1878—1944),
поет, перекладач.
Не жди пісень і слів признання.
Хоть кожний, хто співати міг,
Співав коханій про кохання
І плів вінок з пісень своїх.
Моє ж даремнеє бажання —
Сказать про все я не зумів.
Моя любов, моє кохання
Для вислову не знає слів.
Не жди пісень! Моє кохання —
Пожар душі, і кожний згук
Мого крилатого признання
В огні згорає, повний мук.
Олесь О. Твори. В 2 т. — К.: Дніпро, 1990. - Т. 1. - С. 573.
Люблю.
Без пам'яті люблю…
Хай, може, більше проклинаю.
Я знаю — сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю…
Хто ти?
Ти квітка без краси,
Ти літній ранок без проміння,
Ти в щасті жити не даси
З душею, повною каміння.
І все ж люблю!
За що люблю,
І сам не бачу і не знаю…
Я знаю, сам себе гублю,
Але не можу, і кохаю.
4 листопада 1917 року
Там же. — С. 490.
Павло Тичина (1891—1967),
відомий український поет, літературознавець, мовознавець.
З кохання плакав я…
З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став —
(Мармуровим муром…)
Пливуть молитви у горі.
(Вернися з сміхом-дзвоном!)
Спадає лист на вівтарі —
(Кучерявим дзвоном…)
Уже десь випали сніги.
(Над бором хмари муром!)
Розбиті ніжні вороги —
(Мармуровим муром…)
Самотна ти, самотний я.
(Весна! — світанок! — вишня!)
Обсипалась душа твоя —
(Вранішняя вишня…)
1917
Українське слово: Хрестоматія української літератури таї літературної критики XX ст. У 3 т. — К., 1994. - Т. 1. - С. 562.
О панно Інно…
О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
І Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. - Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів. — К., 1986. - С. 8—9.
Володимир Сосюра (1897—1965),
відомий український поет, громадський діяч.
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
Простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
І тремтить од солодкої муки…
В'яне серце моє од щасливих очей,
Що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
Ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!… Тихий місяцю мій!
Де ви бачили більше кохання?…
Я для неї зірву оріон золотий,
Я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
Простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
І тремтить од солодкої муки…
1922
Оріон золотий: Любовна лірика українських радянських поетів. — К., 1986. - С. 17—18.
Володимир Свідзинський (1885—1941),
поет, перекладач.
Лесі Челінгаровій
Не прийшла ти. Один без тебе,
Я липовий цвіт зірвав.
І сонце прозорим медом
Точилось по листю трав.
Я ліг і заснув. Збудився —
Нема медяного дня.
І тільки зоря над гаєм,
Як грива гнідого коня.
І липовий цвіт коло мене,
Що ми мали зривати вдвох.
І липовий цвіт од спеки
Помарнів і посох.
Я смутно ішов на захід,
Гнідих шерстинок шукав.
І думав про тебе — і тихо
Зів'ялений цвіт цілував.
2.06.1932
Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. У 3 т. — К., 1994. - Т. 1.- С. 418
Максим Рильський (1895—1964),
відомий український поет.
Не ясноокий образ Беатріче
І не вакханки темний, п'яний зір
Мене тривожить і невпинно кличе
В незнану даль, у золотий простір.