Отож, Григорій Сковорода започаткував своєрідну «філософію серця», а його почуття любові — життєве й описане — це як віра і відданість, як ідеал і вища сила.
Трагедія та покликання шевченкового кохання
Шевченко один був у нас, що любив страшно, без застережень і без претензій… Як ми станемо народом сильним, то забудемо за всі заслуги Шевченка, а лишиться лишень ідеал чоловіка, що любив кавалок нашої землі. Дивний і рвучкий до себе і далекий, як сонце, що всіх гріє…
Василь Стефаник
Історія Шевченкового розуміння кохання-любові чи не найбільш дискутована і водночас найменш з'ясована. Саме ця тема стала однією з тих, що була нищівно висміяна Михайлом Драгомановим у статті «Шевченко, українофіли і соціалізм»: «…Шевченко й у справі жіночої волі тільки й додумавсь перше до вінчання по любові, а під кінець — до шлюбу без вінчання або й до вільного вживання того, що д. Сірко зве «правом тіла» п. Коли дослідники життя і творчості Шевченка беруться за тему тлумачення його інтимного світу, то незмінно потрапляють у пастки частих, часом незрозумілих сватаннь поета. «Тут до речі згадати справу сватання Шевченкового в останні роки його життя, про яку тепер уже напечатані листи самого Шевченка до двоюрідного брата його Варфоломія Шевченка. В цих листах бачимо доволі звичайні, всього менше нові, з «нового розумного життя» думки Шевченка про жінку. Старий, уже підтоптаний чоловік шукає молодої через людей, а коли було посватавсь до молодої дівчини 18 років (Хариті) і вона не схотіла йти «за старого та лисого», то лає її в листах, що вона збожеволіла. Потім те ж саме й у Петербурзі з другою дівчиною (Ликерею). Добродій Микешин розказує з поводу петербурзького сватання ось що: «К женскому полу Тарас Григорьевич относился совсем оригинально; но здесь, может быть, неуместно вспоминать об этом. Скажу только, что в момент расстройства его отношений к одной простой украинской дивчине, на которой он собирался было жениться, он особенно был лют на все женское племя, вычитывая из Библии и из других (звісно, церковних) источников всякую хулу на них».
Більш помірковані дослідники пояснюють це віком Тараса Григоровича та його прагненням врешті-решт створити хоч якусь, але українську сім'ю. Критична частина літературознавців намагається пояснити особливе ставлення поета до жінок його специфічним сприйняттям теми кохання та інтимних стосунків. Як на мене, то розв'язка таємниці Шевченкового кохання полягає в розшифруванні його ідеалів і трагедій та відповідному розкодуванні його творчості. Перше юнацьке кохання Тараса до Оксани згодом набуває гіпертрофованих форм символу чистого й романтичного почуття. Це пояснюється і традиційним перебільшенням першого, незнаного в житті почуття, і фактом його брутального нищення. Так трапилося, що дійові особи, які є втіленням найбільшого зла для Тараса, — «москалі» — цинічно топчуть й інший символ добра та любові — його Україну. Власне, саме після цього Україна і Оксана — лише різні виміри недосяжної мрії поетової любові й кохання.
Про почуття Шевченка до Оксани читаємо в творах «Ми вкупочці колись росли», 'Три літа», «Мені тринадцятий минало», поемі «Мар'яна-черниця». Відомий літературознавець Павло Зайцев знаходить повну редакцію цих віршів та описує історію їх створення у статті «Перше кохання Шевченка», надрукованій у виданні «Вестник Европы» у 1914 році. Текст посвяти звучить так:
Уже немає Оксани, з якою можна було і душею, і серцем розмовляти. Все інше відтепер стає цілком зрозумілим, а те контраверсійне «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями» стає цілком логічним поясненням трагічної розв'язки їхніх стосунків.
Буденне, реальне життя переконує, що це чисте, юнацьке почуття можливе лише вперше і востаннє. Тому про таке кохання у Шевченка практично неможливо прочитати. У нього проявляється своєрідне «табу на кохання». Поет компенсує відсутність власного інтимного життя, свого кохання абсолютизацією любові до батьківщини, до України. Він пише здебільшого про любов як віру, прагнення і переконання. Його єдина любов — це Україна.
І вищезгаданий ряд серце — кохання — любов у Т.Шевченка доповнює ще й Україна. В різних поетичних роздумах і творах його це знаходимо дуже часто:
Спроба ж уявити, надумати собі кохання ще залишається.