Соля закрила свій зелений записник і втомлено всміхнулася. Вона щовечора записувала думки, які їй навіював день, і щоразу вони були різними. Напевно, більшість людей не зрозуміли б і половини з того, що ховали кольорові сторінки, але Соля була щасливою у світі своїх фантазій.
Ранок почався із сонця, яке ласкавою панянкою дарувало всім бажаючим свою теплу усмішку. Однак панянка виявилася сором’язливою й за деякий час заховалася за хмарами, поступившись цим похмурим мармизам. Але ніщо не могло зіпсувати Солі настрій. Сьогодні вона знову побачить його, своє кохання, свою долю, своє щастя!
Дівчина з піднесеним настроєм зібралася, прискіпливо оглянула себе в дзеркалі, послала своєму відображенню повітряний поцілунок і вибігла з дому. Серце рахувало кроки разом із нею. Воно почало битися все сильніше, тож і кроки довелося пришвидшити. Соля майже бігла, однак, дійшовши до рогу, змусила себе зупинитися та перевести подих. Затим вийшла і повільною ходою попрямувала до зупинки.
Серце тріпнулося, мов заєць, що потрапив у пастку. Він стояв там, на своєму звичному місці. Високий, статний, одягнутий, як справжній англійський джентльмен. Комірець картатої сорочки визирав з-під темно-синього джемпера, темні вузькі джинси пасували до начищених брунатних черевиків, а поли застебнутого на всі ґудзики сірого пальта тріпав бешкетник вітер. Спирався хлопець на свою незмінну довгу чорну парасольку.
Соля, затамувавши подих, підійшла до своєї мрії і... Пройшла повз. На жаль, вони були незнайомі. І цей хлопець анічогісінько не знав, що він є сенсом її життя. Дівчина зітхнула й зайшла в автобус.
Кожного ранку одне й те саме — солодке очікування зустрічі й гіркота від того, що вона знову не насмілилася підійти до нього. Цей незнайомець займав усі її думки, але, здавалося, такий, як він, не міг сподобатися дівчиську в подертих джинсах, кросівках і футболці зі смішним малюнком.
Хоч Солі й було вісімнадцять, вона не могла відмовитися від свого дитинства, яке визирало з її одягу та з її синіх очей. Однак для свого ідеалу вона була здатна на все. Сьогодні вона одягнулася під стать своєму коханому — ніжна кавова сукенка, туфельки на невеличких підборах і капелюшок. Але незнайомець лише один раз глянув на неї, на цьому й усе. Зате Соля злягла наступного дня з температурою. Все-таки листопад — не час для прогулянок без куртки.
Хвороба затягувалася, довго не хотіла покидати осіле місце. Соля рахувала дні, які опадали один за одним, як листя на каштані, що ріс прямо за її вікном. Ось нарешті впав останній, і дівчина відчула себе майже здоровою. Мама заледве змогла відпустити улюблену донечку на пари.
Соля не збиралася вдягатись особливо. У хід пішли улюблені речі — джинси, кросівки, футболка й теплющий светрик зі смішним ведмежам. Мама змусила надягнути ще й шалик і смішну шапку з вушками.
Дівчина йшла до зупинки й уперше не рахувала кроки, цього разу їй було байдуже, чи прийде привабливий незнайомець, чи ні. А на зупинці її чекав сюрприз — там стояв її коханий, однак він був не дуже схожий на себе. Пальто розхристане, сорочка не заправлена в джинси, а черевики просили, щоб їх почистили негайно. В руках у хлопця був невеличкий букет ромашок.
Напевно, дівчину свою чекає, подужалося Солі. Звісно, в нього має бути дівчина. До зупинки підійшов її автобус. Соля попрямувала до дверей, однак її зупинив незнайомий голос:
— Чекай!
Соля повільно обернулася й побачила, що до неї звертається той, до кого вона не насмілювалася заговорити цілий місяць. Однак сьогодні вона не відчувала сором’язливості, тож зупинилася й сміливо зустріла погляд коханих очей.
— Я знаю, напевне, в тебе є хлопець і немає часу на знайомства на вулиці, але візьми, це тобі, — юнак говорив схвильовано й протягував Солі букет.
Дівчина розгублено взяла квіти, відчувши їхній ледь чутний, ніжний аромат.
— Ти мені сподобалася ще відтоді, коли вперше тебе побачив. Ти була не схожа на інших, наче світилася щастям. Я давно хотів познайомитися, однак не наважувався підійти. А коли зважився, то ти не прийшла. Тебе не було довго. Я кожного дня приходив і картав себе, думав, що більше ніколи тебе не побачу, і не міг собі пробачити свою нерішучість. Як тебе звати? Скажи хоч це!
Юнак зупинився, шукаючи відповіді в дівочих очах.
— Я — Соля, — усміхнулася дівчина, думаючи, що мрії збуваються у найнесподіваніший момент, а саме коли перестаєш чекати цього. — Дуже приємно.